Крижана принцеса - Камілла Лекберґ

Скачать книгу

білою плямою на її мапі. Якби вона їхала велосипедними доріжками, знайти дорогу їй було б набагато легше. Ґетеборґ був справжнім жахом для водіїв – із суцільним одностороннім рухом, іноді коловим і важким на перехрестях, зі стресовим дзвоном трамваїв, що наближалися звідусіль. Крім того, їй здавалося, що всі шляхи вели до Гісінгена. Якщо вона потрапляла не неправильний з’їзд із дороги, то одразу ж опинялася там.

      Опис маршруту, який вона отримала від Генріка, був зрозумілим, тому Еріка знайшла правильний шлях із першої ж спроби, цього разу уникнувши заїзду до Гісінгена.

      Будинок перевершував усі її очікування. Велика біла вілла зламу століть, із якої відкривався краєвид на водойму, і маленька альтанка, що так і натякала на ледве теплі літні вечори. Садок, який заховався за товщею снігу, був добре спланований і потребував з огляду на його розміри лише ніжної турботи компетентного садівника.

      Вона проїхала вздовж алеї з вербами й заїхала у високі ворота на гравійний майданчик перед будинком.

      Кам’яні сходи вели до міцних дубових дверей. Там не було нічого схожого на дзвінок, тому вона сильно постукала дверною палицею. Двері одразу ж відчинилися. Вона майже очікувала, що її зустріне покоївка в накрохмаленому фартуху й ковпаку, та натомість побачила перед собою чоловіка, який, як вона одразу зрозуміла, був Генріком Війкнером. Він мав напрочуд гарний вигляд, і Еріка була рада, що доклала більше зусиль до своєї зовнішності перед тим, як вийшла з дому.

      Вона зайшла до величезного холу, який, як їй одразу здалося, був більшим від її квартири вдома, у Стокгольмі.

      – Еріка Фалк.

      – Генрік Війкнер. Ми зустрічалися влітку, наскільки я пригадую. У кафе внизу біля площі Інгрід Берґман.

      – У кафе «Брюгган». Так, точно. Здається, що з літа минула вже ціла вічність. Особливо з такою погодою.

      Генрік ввічливо пробурмотів щось у відповідь. Він допоміг їй із пальтом і показав рукою дорогу до вітальні наприкінці коридору. Еріка обережно сіла на диван, який з її дуже обмеженими знаннями про антикварні речі лише міг здаватися старим і, ймовірно, дуже цінним. Вона погодилася на каву, яку запропонував Генрік. Поки він порався з кавою, вони обмінялися кількома міркуваннями про таку жахливу погоду, і вона потайки спостерігала за ним і констатувала той факт, що він мав не такий засмучений вигляд, але також знала, що це ще ні про що не говорить. Різні люди виражають смуток по-різному.

      Він був вдягнений в ідеально випрасувану світло-блакитну сорочку від Ральфа Лорена. Волосся темне, на межі з чорним кольором, елегантно підстрижене, але не дуже добре розчесане. Очі були темно-карими й надавали йому вигляду вихідця з південних районів. Сама вона віддавала перевагу чоловікам зі значно більшою рослинністю на обличчі, але все ж не могла позбутися впливу чарів цього чоловіка із зачіскою з журналу мод. Генрік і Алекс мали бути надзвичайно вродливою парою.

      – Який неймовірно гарний будинок!

      – Дякую.

Скачать книгу