LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Іван терпляче чекав. А я не хотів допивати каву одним ковтком.

      Коли ми вийшли з кав’ярні, Іван повів мене у двір сусіднього будинку. У цьому закинутому дворі лежав каркас «жигулів», за ним – смітник, а далі, за смітником, стояв виселений триповерховий будинок, що вже й не сподівався на капремонт. Самі лише зовнішні стіни, а усередині – купи балок, цеглин і перегородок, що обсипалися.

      Тут Іван зупинився.

      – Слухай, – сказав він. – Ми будемо тепер щовечора з п’ятої й до закриття в кав’ярні. За різними столиками. Якщо він з’явиться, ти виходиш і йдеш ніби відлити. Сюди, у це місце між смітником і будинком. Він виходить за тобою, я – за ним. Втямив?

      Я кивнув.

      – І ще. Відразу на місці – повний розрахунок, щоб я тебе вже не бачив. Носи бабки із собою.

      Ця ідея, як, утім, і сам план, мені не подобалися, але було видно, що сперечатися з Іваном нема рації. Тепер він командував і, здавалося, знав, що треба робити, краще за мене.

      – Коли почнемо? – запитав я.

      – Сьогодні. Нащо зволікати? Зайвий раз на електричці трястися! О п’ятій вечора – в кав’ярні.

      Я поїхав додому. Прийняв ванну і пообідав. Приліг відпочити.

      Лежав і думав про вечір. Про цю ловитву «на живця». У самому виразі була відверта неповага до «живця», тобто до мене. Я був чимось дрібним, ніби хробачком, на який хотіли піймати велику рибу.

      Час минав повільно.

      О четвертій я вийшов із будинку. Вже сутеніло.

      Моє місце в кав’ярні виявилося зайнятим. Я узяв свою звичайну подвійну половинку і сів за ближній до стійки бару столик.

      Краєм ока помітив Івана. Він сидів біля входу. Перед ним на столі стояла склянка і відкрита пляшка пива.

      «На роботі не п’ю», – згадав я його ранкову фразу.

      Охопивши поглядом першу залу, я зрозумів, що Кості тут нема.

      Після другої подвійної половинки в роті згіркло. А до закриття залишалася ще година. Було нудно сидіти й нічого не робити. Я узяв сто грамів «Кеглевича». Тепер сиділося легше. Дрібні ковтки динної горілки миттю притлумили гіркоту кави в роті. Час минав трохи швидше.

      Біля сьомої «кавниця» взялася вигетькувати відвідувачів.

      Ми з Іваном виявилися останніми.

      – Йди у бік метро, – прошепотів мені Іван у дверях. Я пішов. Вечірня темрява огортала вулицю. Мої черевики відлунювали на асфальті, і як я не намагався, а тихіше йти не виходило.

      Повернув ліворуч і пішов уздовж білого муру Могилянської академії. Попереду, за п’ятдесят метрів, починалася Контрактова площа, освітлена і ліхтарями, і пливкими вогнями автомобільних фар.

      Іван наздогнав мене вже біля входу до метро.

      – Завтра о п’ятій там же, – сказав він і пірнув у підземний перехід.

      18

      Ішов третій вечір ловитви «на живця». «Живець» на цей час вже притомився. У роті гіркло на сам вигляд кави. Власне, каву я вже не пив – вирішив зробити перерву, під час якої пив міцніші трунки. Так і чекати було легше, і якесь розслаблення огортало.

      Автоматично я «фотографував» кожного, хто входив до кав’ярні. Зо два рази траплялися хлопці, за описом схожі на Костю. Один раз я навіть лаштувався

Скачать книгу