ТОП просматриваемых книг сайта:
Я віддав би життя за тебе (збірник). Френсіс Скотт Фіцджеральд
Читать онлайн.Название Я віддав би життя за тебе (збірник)
Год выпуска 1920
isbn 978-617-12-5302-5, 978-1-5011-4434-9, 978-617-12-5303-2, 978-617-12-5082-6, 978-1-5011-4434-9
Автор произведения Френсіс Скотт Фіцджеральд
Жанр Современная зарубежная литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Що там таке? – промимрив доктор.
– Не знаю. Негайно відведіть його на горище й засипте листям! Запхніть його за родинні реліквії!
На тому я вийшов, покинувши цю трійцю в розгубленості та паніці, пробіг через хол і вибіг передніми дверима на веранду.
Зовсім не передчасно це зробив.
Тут було повно люду. Молодики в картатих костюмах і м’яких капелюхах, літні чоловіки в одежі з протертими манжетами і капелюхах-котелках товпились і штовхалися, кожен із цих людей кивав і гукав мені. Їхньою спільною ознакою були олівець у правій руці напоготові, а в лівій – розгорнутий в очікуванні записник, що зловісною порожнечею сторінок провіщав лихо.
Позаду них, на моріжку, юрмився ще більший натовп: м’ясники та пекарі з фартухами, товсті матрони зі схрещеними на грудях руками, худі матері з піднятими на руках брудними дітьми – високо, щоб було краще видно, крикливі хлопчики, брехливі собаки, страховидні дівчатка, що стрибали, репетували й плескали в долоньки. Тил цього натовпу оточили півкільцем селищні старигани – беззубі, каправі, з роззявленими ротами та сивими бородами, що діставали до ручок ціпків.
А за півкільцем сідало жахливе криваво-червоне сонце, виграючи промінням на трьох сотнях згуртованих пліч.
Моя поява викликала галас, а тоді запала тиша – глибока, сповнена значимістю. Безмовність порушили голоси кільканадцяти озброєних блокнотами газетярів, які стояли переді мною:
– Я Дженкінз із газети «Толідо блейд»!
– Я Гарлан із «Цинциннаті ньюс»!
– Мак-Ґрадер! «Дейтон таймс»!
– Корі! «Зейнсвіллл ріпаблікен»!
– Джордан! «Клівленд плейн дилер»!
– Кармайкл! «Коламбус ньюс»!
– Мартін! «Лайма геральд»!
– Раян! «Акрон ворлд»![23]
Чудно й жахно, немовби географічна карта Огайо збожеволіла, жодна миля не хоче стати квадратною, а міста скачуть із округу в округ. Мені пішла ходором голова.
Знову залягло безгоміння. Я зауважив рух посеред юрби, подібний до кіл на воді чи до хвиль, гнаних вітром на пшеничному лану.
– Чого ви хочете?! – глухо вигукнув я.
– Де Косґроув Гарден?! – відповіли в один голос півтисячі горлянок.
Усе викрито! Навколо мене снували репортери, вмовляючи, вимагаючи й погрожуючи.
– …Ви тримали це в секреті, правда ж?.. мало що не вийшло наяву… оплачує рахунки… чи не згодився б він на інтерв’ю?.. подайте нам цього старого дурисвіта…
Враз дивне хвилювання дійшло до краю поля людських голів та плечей і вляглося. З юрби завзято вибирався цибатий білявий молодик на подібних до ходуль ногах, і десятки рук охоче підштовхували його вперед, до мене. Ось він добрався до веранди… забирається вгору сходами…
– Хто ви?! – крикнув я.
– Моє ім’я – Елберт Вілкінз, – засапавшись, відповів він. – Це я всім розказав про цю справу.
Змовкнувши, Вілкінз випнув груди. Це ж велика мить, у якій він виступає безсмертним посланцем богів.
– Я
1920 року середньорічна заробітна плата у США трохи перевищувала тисячу доларів.