LITMIR.BIZ

Скачать книгу

станції я зіткнувся з чоловіком, що, мов чорна примара, вигулькнув переді мною. Це було так нагло, що я аж відсахнувся.

      – Злякався? – глухим, надтріснутим голосом спитав незнайомець і так само жаско, аж у мене мороз пройшов по шкірі, засміявся. – Ха-ха-ха! Злякався! Ха-ха-ха!

      Отямившись від переляку, я стояв, готовий дати відсіч чи навіть дорого продати життя.

      Незнайомець раптом обірвав сміх. Тільки тіло його продовжувало, наче хто смикав за невидимі нитки, конвульсивно здригатися.

      – Ви приїхали цим потягом? – спитав він по недовгій паузі. – З приїздом, пане… пане…

      Він мовби щось намагався пригадати й не міг.

      – Хто ви? – здивовано сказав я.

      – Я? – Чоловік переді мною не переставав хитатися. – Людина. Звичайна людина. Якщо хочете – місцевий жебрак.

      Різко, неначе за командою, він підняв руку, погрозив пальцем.

      – А от хто ви? Невже майбутній суддя? Ха-ха-ха!

      – Ви що, прийшли мене зустрічати? – здогадався я, проганяючи неприємне відчуття від цього сміху, що лунав особливо зловісно серед ночі.

      – Зустрічати? А чом би й ні? – сказав чоловік. – Чом би й ні, коли пан суддя прибув. Ви здивовані? Авжеж, ви здивовані. Втім, я б на вашому місці теж здивувався.

      «Він, здається, п’яний», – подумав я. Очі мої, вже призвичаєні до темряви, помітили, що незнайомець зодягнутий у лахміття і взагалі схожий на жебрака, до того ж добряче пошарпаного, а може, й побитого. Хоча боятися, здається, нема чого – з таким я зумію впоратися, якщо, звичайно, той не ховає десь у кишені ножа.

      Жебрак схопив мене за руку, заглянув в обличчя, заговорив швидко, пристрасно, немов боявся, що я перепиню його:

      – Послухайте… Моя вам порада – їдьте негайно звідси. Дочекайтеся першого потяга і їдьте. Перший буде десь близько сьомої ранку. Або ні – не чекайте потяга. Ідіть колією. По шпалах. За дві чи три години дійдете до найближчого полустанку. Там і сядете на потяг. Послухайтесь – я вам добра бажаю. Інакше ви пошкодуєте, не раз іще пошкодуєте, що лишилися.

      «Та він, окрім того, що схожий на жебрака, ще й божевільний», – подумав я. Як же від нього відчепитися? Я знову весь напружився.

      – Добре, я побачу, – сказав якомога спокійніше. – Але не зараз, а вранці. Зараз я хочу відпочити. Як мені дістатися до вашого готелю?

      Чоловік хрипко засміявся.

      Я почув гострий терпкий запах, яким відгонило від нього. То був сморід чогось перегнилого й перепрілого, наче переді мною стояла не людина, а лежала купа ще торішнього листя. Купа, на яку цей обірванець щойно помочився, подумав з відразою я, почувши ще й запах аміаку.

      – Ви можете дістатися до готелю, авжеж, можете… Тільки ви ніколи тоді не дістанетесь до самого себе, – сказав обірванець. – Бо такий шлях не пролягає через це місто. Це паршиве місто, яке називається Стара Вишня. Стара Вишня, ха-ха. Суцільна поезія. То ви не хочете вертатися?

      – Можливо, завтра, – пообіцяв я, сподіваючись, що той нав’язливий чоловік

Скачать книгу