ТОП просматриваемых книг сайта:
Закон равлика. Андрій Курков
Читать онлайн.Название Закон равлика
Год выпуска 2002
isbn 978-966-03-7967-1
Автор произведения Андрій Курков
Серия Журналіст Віктор Золотарьов
Издательство Фолио
І знову в думках зринув дитсадок, лишень інший. Такий же двоповерховий, з такими ж пісочницями й гойдалками, але вже з дітьми, серед яких і він сам у коричневих шортиках і в синьому светрику та з високо підстриженим русявим чубчиком. Обід, манна каша з полуничним варенням і маленьким айсбергом із масла, що тане згори. Потім – мертва година. Після неї – розучування пісеньки про зайчика.
«Цікаво, що зараз робить Соня, – стурбовано подумав Віктор. – Адже вона ніколи не ходила до дитсадка, не бавилася з іншими дітьми. У неї якесь зовсім інше дитинство…»
Віктор вийшов із кав’ярні, знайшов очима вуличний телефон, підійшов і потелефонував собі додому.
Довгі гудки викликали в ньому напругу. А раптом рурку візьме Ніна? Про що з нею говорити? Напевно, можна було б запитати: «Як справи? Що нового?»
На щастя, рурку взяла Соня. Радісним лунким голоском повідомила, що Ніна кудись пішла, а дядько Микола не ночував удома й не дзвонив, а кішку вона випустила на вулицю погуляти, і що вона, хоч і дряпається, але дуже розумна, – сама йде гуляти, а потім сама приходить і шкрябає пазурами двері, поки їй не відкриють.
Соня переповіла всі останні новини й раптом спитала:
– А ти коли додому прийдеш?
Віктор розгубився, забарився з відповіддю.
– Не знаю, – проказав. – Може, за пару днів…
– А ти приходь, коли нікого не буде! – запропонувала Соня. – Я тобі пряженю зроблю! Я вже вмію. Тітка Ніна їхала на два дні, а мені тільки яйця залишала та булочку. І я сама собі пряженю смажила, я вже доросла! Ти Мишка бачив?
– Ще ні, – відказав Віктор. – Я сьогодні до нього поїду…
– Переказуй йому привітання й скажи – нехай повертається. Тут без нього нудно…
– Скажу, – пообіцяв Віктор. – І в гості до тебе прийду, коли нікого не буде!
– І телефонуй частіше! – попросила Соня.
– Гаразд, я тобі завтра вранці потелефоную!
Віктор поклав рурку й зажурився. Його вабило назад, у минуле, у своє тодішнє життя. Власне, захотілося додому, аби все було спокійніше й стабільніше. Щоб ніяких більше «хрестиків» і похоронів з пінгвіном. Чи, принаймні, ніяких похоронів, а тільки «хрестики». Але в минуле можна тільки поринути думками й спогадами. А наразі треба зібратися, вдихнути побільше повітря, роздивитися й збагнути: де він, де Мишко? Що з минулого перейшло в сьогодення та як йому, Вікторові, до цього сьогодення пристосуватися, прихилитися, прижитися? Що йому потім, коли віддасть усі борги, робити? Та й боргів тих – жменя! Поїздка до Москви – до дружини, цебто до вдови банкіра Брониковського. Але головний борг – перед Мишком. Його віддати складніше, але він постарається. І почне робити це вже нині.
Ранкова кава, хоч і кепська, але своє зробила. Віктор прокинувся. Прокинувся для подальшого життя.
6
Феофанія зустріла Віктора