LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Дяк засапався й замовк. До відкритої церковної брами зайшли вони разом, і, може, тому виставлена біля входу охорона, хоч і подивилася на Віктора пильно, але не зупинила його.

      А в церкві, у приємній стумі, горіли свічі під образами й на поминальних ставниках. Панотець хрипким монотонним голосом відспівував небіжчика. Дяк одразу зник. Віктор залишився сам і підійшов до гурту, що щільно оточив дорогу труну. Спробував подивитися на небіжчика, та ба. Гурт стояв плече-до-плеча – ані шпарини, щоб зазирнути вперед. Залишалося тільки терпляче чекати, доки відспівування закінчиться. Але тужний голос панотця звучав далі, й хтозна, що це було, – псалми чи просто речитатив заупокійної молитви. Тільки коли пролунало «…і раба Божого Василя», збагнув Віктор, що це молитва. Він присів навпочіпки й подивився вперед, повз штани і темні сукні, сподіваючись побачити пінгвіна Мишка. Але відразу зловив на собі дивний погляд літнього чоловіка, що озирнувся. Звівся на ноги, відчуваючи себе пустотливим школярем.

      Відспівування тривало півгодини. Потім труну винесли з церкви. Віктор знову помітив, як якась маленька істота майнула серед жалобної юрби і відразу загубилася, зникла. І він почекав, поки увесь хід розтягнеться по алеї. Приладнався й собі позаду процесії. Спробував зазирнути вперед, але, піймавши на собі ще один запитальний погляд, вирішив почекати і вже біля могили придивитися уважніше. Легко і природно він відчув себе своїм у цій жалобній процесії, ніби щодня лише й робив, що брав участь у відспівуванні й похороні незнайомих небіжчиків. Скорботних друзів і родичів він не сприймав як чужих. Mo й справді включилася пам’ять, що швидко відрегулювала його стан, і тепер він по-давньому виконував свою скорботну функцію, знову був частиною ритуалу, як церковний панотець або звичайний грабар.

      Могилу для свіжопреставленого Василя викопали поблизу церкви. Там і поставили труну на вкритий бордовим оксамитом подіум. Відкрили червоне поліроване віко. Віктор нарешті побачив небіжчика: благовидне обличчя в дорогих окулярах і лише голова оповита бинтом. Розкішний костюм, на пальцях два персні, на руці – годинник, схожий на «Ролекс».

      Віктор обійшов скорботних друзів і родичів з іншого боку, знову вдивляючись уважно в найвужче коло – навколо труни. І тут розчарування відбилося на його обличчі хворобливою гримасою: він побачив маленького, напевно чотирирічного хлопчака, вбраного в чорний костюмчик і білу сорочину. Оце ж він скидався на пінгвіна. Усередині у Віктора ніби порожнеча виникла. Він завмер, пильно дивлячись на хлопчика, пильно і невдоволено, немов той обдурив його, а не власні очі й гадки. З’явилося фізичне відчуття образи, присмак образи на язиці – гіркий, нудотний. І все це відбивалося на обличчі Віктора. Він і далі дивився на дитину й не бачив, як стежать за ним двоє охоронців і літній, сивий чоловік із прилизаним, зачесаним набік волоссям. Літній кинув погляд на одного охоронця, і той, швидко впіймавши його погляд, кивнув із розумінням.

      Якийсь дивний загальний

Скачать книгу