ТОП просматриваемых книг сайта:
Ганнібал. Томас Гарріс
Читать онлайн.Название Ганнібал
Год выпуска 1999
isbn 978-617-12-4815-1,978-617-12-4817-5,978-617-12-4554-9
Автор произведения Томас Гарріс
Серия Ганнібал Лектер
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
P. S. Ти й досі винна мені певну інформацію, сама знаєш. Розкажи, чи досі прокидаєшся від крику ягнят. Розмісти оголошення будь-якої неділі в «сімейному» розділі національних видань «Times», «International Herald-Tribune» і «China Mail». Адресатом зазнач А. А. Аарона, щоб воно стояло першим, і підпишися Ханною.
Читаючи листа, Старлінг чула слова, які вимовляв той самий голос, що знущався з неї, колов її, промацував її життя й давав просвітлення у відділенні максимального захисту в божевільні, коли їй доводилося видавати особисті таємниці Ганнібалу Лектеру в обмін на життєво важливі знання про Баффало Білла. Металевий скрегіт голосу, яким рідко користувались, і досі звучав у її снах.
У кутку під стелею кухні з’явилося нове павутиння. Старлінг дивилася на нього, не відриваючи погляду, думки змішалися. Вдячна і засмучена, засмучена і вдячна. Вдячна за допомогу, вдячна, що він підказав їй спосіб зцілитися. Вдячна й засмучена, що служба пере-адресації листів у Лос-Анджелесі, якою користувався доктор Лектер, почала наймати некваліфікованих робітників – цього разу вони послуговувалися франку-вальною машиною. Джек Кроуфорд зрадіє цьому листу, як і поштове відомство та лабораторія.
Розділ 6
У кімнаті, де Мейсон проводить своє життя, панує тиша, проте в неї є власний м’який пульс, чути свист і зітхання апарата штучного дихання, що постачає йому повітря. Там темно, за винятком сяйва від великого акваріума, де екзотичний вугор обертається і обертається нескінченною вісімкою, відкидаючи тінь, що рухається стрічками по кімнаті.
Заплетене в коси Мейсонове волосся лежить товстим кільцем на корпусі респіратора, що вмостився в нього на грудях. Ліжко на підвищенні, сплетіння трубок, наче флейта Пана, звисає перед його очима.
Мейсон випускає між зубів довгий язик. Обертає язика навколо крайньої трубочки й видихає з наступним ударом серця респіратора.
Одразу ж із динаміків на стіні відповідає голос:
– Так, сер.
– «Базікало».
Початкове «б» губиться, але голос глибокий і звучний, наче в диктора на радіо.
– На першій сторінці…
– Не треба мені читати. Виведи на монітор.
«Т», «д» та «м» випадають із говірки Мейсона.
Великий монітор над ліжком тріскотить. Синьо-зелене забарвлення змінюється на рожеве, і на екрані з’являються титульні дані «Базікала».
– «АНГЕЛ СМЕРТІ: КЛАРІС СТАРЛІНГ, УБИВЧА МАШИНА ФБР», – читає Мейсон за три повільні подихи респіратора. Він може збільшувати світлини.
З-під покривал на ліжку визирає тільки одна рука. Нею він ще трохи може рухати. П’ясть рухається, мов блідий краб-павук, радше за рахунок пальців, аніж м’язів цієї немічної руки. Оскільки Мейсон не може сильно рухати головою, аби роздивитися потрібні предмети, то вказівний і середній пальці обмацують простирадло, мов щупи, а великий, підмізинний і мізинець переносять п’ясть із місця на місце. Рука знаходить пульт, яким Мейсон може наближати зображення й гортати сторінки.
Мейсон читає повільно. Лінза над його єдиним