ТОП просматриваемых книг сайта:
Тарас. Повернення. Олександр Денисенко
Читать онлайн.Название Тарас. Повернення
Год выпуска 2018
isbn 978-617-12-4918-9,978-617-12-4749-9
Автор произведения Олександр Денисенко
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Нет, я, барин, не боюся,
Мне не страшно быть с тобой.
Говорить лишь я стыжуся
С деревенской простотой.
Тапашов-Доктор погладив лапиською Пастушка-дівицю по шиї і промурмотів, милуючись:
– Да, красоточка, к лицу
Тебе сарафанчик.
Покажи-ка ты старцу
Тайный в нём карманчик.
Ще один ґудзик вискочив із петельки натільної сорочки Пастушка, і його голос набрав обертонів інтимності й чутливого придиху:
– Красотою мне не льстили;
В сарафане я – коза;
А за глазки так хвалили
И в глаза, и за глаза…
І Пастушок неначе обійняв поглядом старого шкарабана Тапашова. Той не втерпів і розколовся, випав із ролі й реготнув.
Служиві в чорних масках, що дедалі прибували з сусідніх казарм, пирснули сміхом, неначе один здоровезний чолов’яга. Почулося улюлюкання, сміх. Дехто почав виходити.
І, щоб урятувати водевіль, Шевченко взамін «Япурая» утнув веселий казахський танець «Айголек».[6]
Тапашов-доктор стрепенувся і заговорив, як міг, замість віршів прозою:
– І з такими большімі глазами, невже ти любіш свого задріпаного жениха?
– Аякже, я для нєво шо хошь сдєлаю! Ось захочу і роздінусь! – підхопив Тапашова Пастушок і скинув із себе сарафан, лишаючись у спідньому.
Одна з потіпах, замотана в простирадло, вибігла скоренько до артистів і схопила свій сарафан. Коли ж тікала назад на нари, простирадло ненароком впало, оголюючи її сідницю.
Казарма загула гоготанням. А Пастушок заходився танцювати казахський хоровод «Айголек», затягуючи до кола всіх «акторів»…
…Веселі звуки хороводу прокочувалися темними переходами між казармами і, віднесені гарячими протягами, закручувалися вихорами пилюки в синьо-червоних відблисках вітражних вікон каплиці. Серед інших похмурих приміщень Новопетровської фортеці її призначення було найцинічнішим – у ній відспівували страчених, закатованих і небіжчиків-солдатів. На плескатий камінний одр сіялася пилюка. Біля нього стояв поручник фон Ферт і обмахував себе японським віялом. Йому після холодного Санкт-Петербурга було загаряче в пустелі. Він розглядав під стінами каплиці хрести з піщанику, на яких були викарбувані прізвища й дати народження без дат смерті, і кривився від пилюки, що кружляла в тьмяних променях і залазила скрізь.
На найближчій до нього хрестовині добре прочитувався напис: «Под сим хрестом почилъ Рабъ Божій ПЁТР НИКОЛАЕВИЧ ТАПАШОВЪ. Царство ему небѣсное. 3 сѣнтября 1805 – …»
– И много у вас таких, которые готовят себе кресты при жизни? – запитав поручник розжалуваного в унтери писаря Пєтрова, що принишк за його спиною, як тінь.
– Хватает, господин поручик. Тут, на Мангышлаке, к смерти не привыкать, – косячись убік, відказав Пєтров.
– А вы? –
Айголек – хоровод, танець місяця (