ТОП просматриваемых книг сайта:
Тарас. Повернення. Олександр Денисенко
Читать онлайн.Название Тарас. Повернення
Год выпуска 2018
isbn 978-617-12-4918-9,978-617-12-4749-9
Автор произведения Олександр Денисенко
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Кампіоні опустив і пуфер, і задерту ногу і якось боком, як ображений хлопчисько, почухрав жалітися до капітана.
– Господин капитан! Так я ведь Мешкову проиграл папину ло…
Лиш підійшовши, поручник усвідомив, що Косарєв сидить верхи на його кобилі.
– …Лошадь?… – загримів Косарєв розробленим на муштруваннях командним голосом. – Твоя клячонка теперь уж моя! И на носок ты аккурат со мной теперь играть должон!
І капітан так голосно зареготав, що пересилив коняче іржання.
Кампіоні схопив коняку за вузду і спитав розчавлено:
– Как это?
– Ха-ха! – зареготався ще дужче капітан, а кобила під ним забила копитами, обсипаючи свого колишнього господаря колотями з жорстви і піску. – А?! Как я тебя угрел, Кампиони, да-сь?!.. По самое не хочу!
– За что? – ще тихіше пролопотів поручник.
– За жадность твою!.. Мешков напился и под утро рухнул со стаканом на пару. Так что твоя Галюцина отныне моя!
– Как ваша? У неё ж под вашим благородием морду свело!
Косарєв торжествував і ще більше набрався пихи, і ще вище звівся у стременах.
– И сколько теперь мне стакан на носке нужно продержать, чтоб всё назад вернуть?
– Минуту и двадцать секунд! – тріумфуючи, зареготав, як грім, капітан. – И тебе не сдюжить! Ибо ты у нас неуравновешенный!
Кампіоні нервово заялозив долонями по кобилячій морді й ображено скрикнув:
– А тыща моя тоже ваша?
Цього разу настала черга розтривожитися Косарєву.
– Какая тыща? Ты что, ещё и тысячу Мешкову проиграл?
– Да!
– Вот Мешков прохвост! Он ещё и тыщу у тебя выиграл!.. Ну ничё, до фрунта ещё час! Я ещё подлеца проучу! – І капітан пришпорив Галюцину. Та плигнула з місця, мало не скидаючи Косарєва на землю, і рвонула до форту.
– Возьмите меня с собой! – кинувся за ним навздогін поручник.
– Кампиони!
– Да!
– У тебя сколько ног?
– Две.
– Вот то-то и оно! И одна другой проворней! – знову загиготів Косарєв і пришпорив кобилу.
Шевченко з Бурковим перезирнулися. В Івана спухле лице скрутилося в осміх. Тарас суворо зиркнув на приятеля, щоб той не всміхався.
– Смехулёчки! – гарикнув на них Кампіоні, біжучи за Косарєвим. – А ну взять стаканы – и за мной!
І Бурков заметушився, підбираючи цілі гранчаки. Шевченко підхопив цебро і, різко сахаючись алкогольного сопуху, закашлявся. У цебрі таки була сивуха.
– Він мене вб’є, – вихопилося в Івана.
– То тікай! Там далі ще Росії немає, – сказав Тарас, киваючи на південь.
Шевченко сидів у здоровецьких чорних шароварах на дальніх нарах біля солдата, якого вже третій день карали колодкою, і малював казарму.
Посеред