LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Бо… Бо мусить випрямитися. Вона вже частинка всього живого на цьому світі, а отже, і власне світу. І чогось більшого… Більшого за світ? Але ж більшого нібито бути не може. А раптом може?..

      Травинці світ, у якому вона росте, здається величезним, незмірним, як людині Космос.

      А втім, вона теж частинка неосяжного Космосу, ця манюсінька травиночка, хоч і не усвідомлює цього. Бо й земний світ для неї надто великий. Хоч їй і добре у ньому.

      Що ми знаємо про ту травинку?..

      Я починав це писати, коли світанок тільки-тільки прокльовувався за вікном, ще не чітко було видно перші літери. Чому я почав писати? Бо не спалося і треба було щось робити.

      І приємно думати, що десь росте травинка, яка матеріально уособлює безсмертя душі, хоч за однією зі світових релігій вона, травинка, душі не має, як і всяка рослина чи й тварина. То її можна топтати, і не варто шкодувати, як недавно казав один священик про бездомного пса. Якщо можна топтати і не варто шкодувати, то щось зникне у великому, але крихкому ланцюжку буття. Так іноді людина намагається розтоптати душу іншої.

      «Я просто собі росту», – повідомляє світові травинка.

      Повідомляє власне фактом свого росту. Вчора ми були на могилі моєї сестри Галинки, котра покинула за присудом долі цей світ так рано, лишивши сиротами двох малих синів. Я дивився на її портрет на хресті – молодої, вродливої, усміхненої – і гнав думку, що вперто лізла до голови: «Яка сестричка зараз там, під землею?» І подумалось про її живу й безсмертну душу.

      За вікном уже не світанок, а справжній ранок. Світить яскраве сонце, приносячи тепло, якого цього року осінь позичила в літа. А я ловлю себе на думці, що жду – на край лоджії ось-ось сяде пташка. Де ти, пташко? Десь же вона є…

      Біле на білому

      Є мистецтво, яким не лише захоплюєшся, але й перед яким розгублюєшся, коли доторкаєшся до нього, і ще більше бентежишся, коли пробуєш про нього розповісти. Для мене такою є вишивка білим по білому – давній, рідкісний і доволі загадковий різновид вишивання. Першим, що подумав, коли побачив таку вишивку сестер Світлани (на жаль, уже покійної) й Галини Махонюк, волинянок із села Овадне Володимир-Волинського району: як це можливо? Як можливо, щоб таке вишивання (білими нитками на білому полотні) було й видно й щоб воно справляло таке неймовірне враження. Зрозуміло, коли червоний, червоний і чорний, інші кольори на білому тлі, але білий на білому… Слідом за тією думкою: «Як це можливо?» – прийшла інша: «Хто перший до цього додумався?» і визначення – ніжна досконалість. Потім – зворушлива досконалість. Ці слова були бентежною правдою, але нічого не пояснювали…

      Орнаменти у вишивках білим по білому були ніби й схожі на інші рушники, вишиті сестрами, і в той же час надзвичайно оригінальні. Неповторні. А може, таке враження створює спосіб вишивання? Ось ніби лінії, відтворені нитками, протягнуті голкою, шукають одна одну, шукають інші лінії. Мовби навпомацки, наосліп, наче щось тільки тобі потрібне, шукаєш серед білого-білого снігу чи серед білих пелюсток квітки інші пелюстки, особливі.

Скачать книгу