Співдружність - Енн Патчетт

Скачать книгу

засміялася, і вони втрьох зупинились у великому відкритому приміщенні поряд із коридором, де сиділи дві жінки у тюрбанах, тримаючи в роті цифрові термометри. Одна з них привітала їх байдужим, стомленим кивком, а інша невиразно дивилася вперед. Навколо них постійно сновигали медсестри у яскравих медичних халатах. Фікс сів, потім Дженні дала йому термометр та наділа на руку манжет для вимірювання кров’яного тиску. Френні сіла на вільний стілець поряд із батьком.

      – Повернімося на хвилинку до самого початку, коли ви з Бертом розмовляли про те, як йому назвати сина, ще до народження Албі.

      Френні вже разів сто чула розповідь про пожежу та телефонний дзвінок, що сталася значно пізніше, а от історію про те, як добирали ім’я для Албі, – жодного разу.

      Фікс вийняв із рота термометр:

      – Та не так уже й багато ми з ним розмовляли про це пізніше.

      – Ну, і що це таке? – невдоволено промовила Дженні, і Фікс одразу знову поклав термометр до рота.

      Френні похитала головою:

      – Аж не віриться!

      Фікс поглянув на Дженні, яка знімала з його руки манжет для вимірювання тиску.

      – У що саме? – запитала вона замість нього.

      – У все це, – розвела руками Френні. – Що ти й Берт випиваєте разом, що ти й Берт розмовляєте один з одним, що ти познайомився з Бертом раніше, ніж мама.

      – Рівно тридцять шість і шість, – сказала Дженні й викинула пластмасовий футляр термометра у відро для сміття. Потім вийняла з кишені яскраво-рожевий джгут і перев’язала ним передпліччя Фікса.

      – Звичайно, я знав Берта, – насуплено заговорив він, немовби ображаючись, що його слова ставили під сумнів. – А як ти думала твоя мати могла з ним познайомитися?

      – Ну, не знаю, – вона над цим узагалі ніколи не задумувалася. На її пам’яті Берт був завжди. – Мабуть, я гадала, що їх познайомила Воліс. Ти її терпіти не міг.

      Дженні промацувала руку Фікса у лікті, намагаючись знайти достатньо відкриту жилу для проведення терапії.

      – Колись я знав наркоманів, які кололися між пальцями ніг, – сказав Фікс із легкою ностальгією у голосі.

      – Ось вам іще одна причина, щоб не мати наркомана у ролі медсестри.

      Вона помацала тонку, як папір, шкіру руки ще якусь мить, нарешті всміхнулася, притримуючи пальцем жилу:

      – Добре, містере, розпочнемо. Зробімо маленький укол.

      Фікс навіть не здригнувся. Якимось дивом Дженні поталанило відразу ввести голку в жилу.

      – О, Дженні, – вдячно поглянув він на неї в ту мить, як вона нахилила голову, і від цього її обличчя затулили пасма волосся. – Як би було добре, якби це завжди робила ти.

      – Ви настільки не любили Воліс? – запитала Дженні. Вона під’єднала до голки ампулу з гумовою пробкою, зачекала, поки та наповниться кров’ю, потім наповнила ще одну.

      – Так, не любив.

      – Бідолашна Воліс!

      Вона швидко вийняла голку та приклала ватний тампон.

      – Тепер станьте на ваги, і на цьому все.

      Фікс став на ваги та спостерігав,

Скачать книгу