LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Stamps такий до ідіотизму простий, що це навіть не підробка – він виготовляє справжні купони. У смішній сцені – це чи не перша написана мною пристойна сцена – Роджер сидить у вітальні зі старенькою мамою, вони вдвох замріяно гортають каталог Happy Stamps, а в цей час у підвалі працює друкарський прес та випльовує пачку за пачкою таких купонів.

      – Ти диви! – каже мама. – Якщо вірити тексту дрібним шрифтом, Happy Stamps можна обміняти на будь-що, Роджере. Кажеш їм, що ти хочеш, а вони рахують, скільки потрібно книжечок, аби це отримати. Та ж за шість-сім мільйонів книжечок можна купити будиночок у передмісті!

      Однак Роджер виявив, що, хоч купони бездоганні, клей має дефект: якщо лизати купони та вклеювати, то все гаразд, але якщо пропустити їх через механічний облизувач, то з рожевих вони стають синіми. У фіналі оповідання Роджер стоїть у підвалі перед дзеркалом, позаду нього на столі лежить близько дев’яноста книжечок Happy Stamps, кожна з яких заповнена окремо облизаним пасмом купонів. Губи в нашого героя рожеві. Він висовує язик – той іще рожевіший. Навіть зуби рожевіють. Мама радісно гукає вниз, каже, щойно говорила телефоном із Національним центром обміну Happy Stamps у місті Терр-От, і жіночка сказала, що в них є шанси отримати гарний будинок у стилі Тюдорів у Вестоні лише за одинадцять мільйонів шістсот тисяч книжечок Happy Stamps.

      – Добре, мамо, – каже Роджер.

      Він іще мить дивиться на себе в дзеркало – губи рожеві, очі сумні – і повільно повертається до столу. За його спиною мільярди купонів, розпихані по контейнерах для зберігання, які стояли в них у підвалі. Повільно наш герой розгортає новеньку книжечку для купонів і починає лизати й наклеювати пасмо. Ще лише одинадцять мільйонів п’ятсот дев’яносто тисяч книжечок, думає він у фіналі оповідання, – і мама отримає свій тюдорівський будинок.

      Із цим оповіданням багато що було не так (найбільшою прогалиною була, мабуть, неспроможність Роджера просто наробити нових купонів з іншим клеєм), але воно вийшло гарненьке, більш-менш оригінальне, і я точно знав, що моє письмо було старанне. Після тривалого вивчення ринків збуту в моєму потріпаному «Writer’s Digest»[28] я відправив «Happy Stamps» у журнал «Alfred Hitchcock’s Mystery Magazine»[29]. За три тижні оповідання повернулося в супроводі стандартного листа відмови. На ньому був профіль Альфреда Гічкока, який ні з чим не сплутаєш, надрукований червоним чорнилом, і побажання успіху з моїм оповіданням. Унизу була коротенька анонімна приписка – єдина персональна відповідь, що її я отримав з AHMM за понад вісім років, протягом яких періодично туди щось надсилав. «Не скріплюйте рукописи степлером, – було сказано в цьому постскриптумі. – Вільні аркуші + скріпка = правильний спосіб подачі». Яка холодна порада, подумав я, але теж по-своєму корисна. Відтоді я більше ніколи не скріплював рукописи.

16

      Моя кімната в даремському домі була на горішньому поверсі з косими стінами. Під однією з них стояло моє ліжко. Вечорами я лежав (якби різко підвівся, то запросто міг би добряче гепнутися головою) і читав

Скачать книгу