LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не вдалося.

      Та ватажок не звернув увагу на це, поспішаючи повідомити славетну звістку.

      – Гарні новини, хлопці, – жваво промовив Пітер. – Я нарешті знайшов маму для вас всіх.

      Мовчанка тривала, тільки почулося, як Базіка гепнувся на коліна.

      – То ви її не бачили? – спитав Пітер і відчув якийсь неспокій. – Вона ж летіла сюди.

      – От лишенько, – сказав хтось, а інший додав: – Ох, який сумний день.

      Базіка піднявся.

      – Пітере, – сказав він тихо. – Я тобі її покажу.

      Бачачи, що хлопчики все ще ховають Венді, загороджуючи її, став благати:

      – Відступіть, близнюки. Дайте Пітеру поглянути.

      Вони всі відійшли убік, щоб відкрити йому огляд, і тепер Пітер навіть не уявляв, що ж робити далі.

      – Вона мертва, – сказав він, почуваючись незатишно. – Можливо, їй страшно залишатися мертвою?

      Йому раптом захотілося відскочити подалі і бігти, бігти, поки зовсім не загубиться в світах, і більше вже ніколи не повертатися. Хлопці усі з радістю побігли б за ним.

      Але ватажок не рушив із місця. Він витягнув стрілу в неї із серця й обернувся до своєї ватаги:

      – Чия це стріла? – зажадав він суворо.

      – Моя, Пітере, – озвався Базіка і знову впав на коліна.

      – О, яка зрадницька рука, – зауважив Пітер і підняв стрілу, щоб вразити нею кривдника.

      Базіка не ворухнувся. Він підставив свої груди:

      – Бий, Пітере, – заохочував він твердо, – бий по-справжньому.

      Двічі Пітер здіймав руку зі стрілою, і двічі її опускав.

      – Я не можу вдарити, – сказав він трепетно. – Щось хапає мене за руку.

      Усі глянули на нього зачудовано, крім Хвостика, який, на щастя, дивився на Венді.

      – Це вона, – закричав він. – Це леді Венді, я бачу, як вона хапає його за руку!

      Як не дивно, та Венді справді підняла руку. Хвостик нахилився над нею й уважно прислухався.

      – Мені здалося, що вона вимовила: «Бідний Базіка», – прошепотів він.

      – Вона жива, – заявив Пітер.

      Малюк підхопив:

      – Леді Венді жива!

      Пітер клякнув біля неї і знайшов свій ґудзик. Ви ж пам’ятаєте той жолудь, який слугував йому ґудзиком, а дівчинка повісила його собі на шию.

      – Погляньте! – сказав він. – Стріла влучила точно сюди. Це поцілунок, який я їй подарував. Він урятував їй життя.

      – Я пам’ятаю поцілунки, – тут же втрутився Малюк. – дайте поглянути. О, це поцілунок.

      Та Пітер його не слухав. Він благав Венді хутчіше прокидатися, щоб він міг показати їй русалок. Але дівчинка ще не відповідала, адже перебувала в глибокій непритомності. Над їхніми головами пролунав тоненький зойк.

      – Чуєте Тінк? – зауважив Кучерик. – Вона ридає, бо Венді жива.

      І тоді їм довелося розповісти Пітеру про злочин Тінк, і вони ніколи ще не бачили у нього такого суворого виразу обличчя.

      – Слухай сюди, Тінкер Белл! – закричав він. – Я більше тобі не товариш. Забирайся звідси назавжди.

      Вона злетіла до нього на плече і благала пом’якшити вирок, але він струсонув її. І тоді

Скачать книгу