LITMIR.BIZ

Скачать книгу

привернути увагу інструктора.

      – Ви сказали «здається загрозливою». Наскільки загрозливою? – запитала Шері.

      Інструктор терпляче відповів:

      – За останню фінансову орбіту повернулися лише три з десяти екіпажів по п’ять осіб. Це найбільші кораблі. У деяких випадках ми виявляли трупи членів екіпажу. І таке буває.

      – Еге, – сказала Шері. – Дуже погано.

      – Ні, це ще нічого порівняно з кораблями, розрахованими на одну людину. Дві орбіти тому ми відправляли їх упродовж усієї орбіти. З усіх кораблів повернулося лише два. Оце дійсно зле.

      – Чому ж так? – запитав батько сім’ї «тунельних щурів» Форенд. Інструктор на кілька секунд затримав на ньому погляд.

      – Якщо колись дізнаєтеся, то скажете, – відповів він. – Так… Обираючи екіпаж, візьміть когось, хто вже літав. Іноді це виходить, але не завжди. Проспектори, які вже розбагатіли, зазвичай зав’язують. А ті, хто ще ні, не захочуть лишати свій екіпаж. Тому вам, новачкам, доведеться літати з іншими незайманцями. Гмммм.

      Він уважно роздивився навколо.

      – Ну що ж, промацаймо ґрунт. Розбийтеся на групи по три – не переживайте за якісний склад, це ще не добір екіпажу – і лізьте у відкриті модулі. Нічого не чіпайте! Вони вимкнені, але іноді вмикаються самостійно. Просто сидіть у кабіні пілота і чекайте на інструктора.

      Уперше чую, що тут є інші інструктори. Я озирнувся, намагаючись визначити, хто викладачі, а хто новачки. Інструктор сказав:

      – Є питання?

      Знову Шері.

      – Так. Як вас звати?

      – Невже я знову не сказав? Я Джиммі Чоу, приємно познайомитися. Гайда.

      Зараз я знаю більше, аніж мій інструктор, зосібна й те, що сталося з ним через пів-орбіти. Бідолашний Джиммі Чоу полетів переді мною, а повернувся мертвий, поки я літав удруге. Він загинув через спалах. Кажуть, що його очі википіли самі собою. Але тоді він знав усе, що здавалося мені чудернацьким.

      Ми залізли в кумедний овальний люк між двигунами і опинилися в посадковому модулі, а потім драбиною з кілочків рушили вниз до головного корабля.

      Ми оглянули кабіну. Наша група нагадувала трьох Алі-Бабів у печері зі скарбами. Згори щось пошкрябалось – і ми побачили обличчя з густими бровами й гарними очима. Це була та дівчина, з якою я вчора танцював.

      – Дуже весело? – запитала вона. Ми намагалися не чіпати нічого, що рухається, тому сумніваюся, що мали невимушений вигляд.

      – Не хвилюйтеся, просто роззирніться. Тут багато чого можна побачити. Он та вертикальна лінія штурвалів з маленькими руків’ями, що стирчать, – це селектор пункту призначення. У жодному разі не чіпайте її зараз і взагалі ніколи. А ота золотава спіралька біля вас, білявочко? Як гадаєте, навіщо вона?

      Білявочка була однією з доньок Форенда. Вона відсмикнула руку від спіралі й заперечно хитнула головою. Я теж. Шері вирішила ризикнути:

      – Можливо, це вішак для капелюхів?

      Інструкторка багатозначно скосила погляд на ту штуковину.

      – Гмммм.

Скачать книгу