LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Втім, я був надто стомлений для тривалих розважань. Низька гравітація дуже виснажує, доки до неї не звикнеш; доводиться зайвий раз напружувати м’язи, аж поки заново не пристосуєшся до цілої системи умов.

      Я підвісив свій гамак і вже почав засинати, коли почув, що хтось шкрябається у ґратки моїх дверей і потім почув голос Шері:

      – Робе!

      – Що?

      – Ти спиш?

      Зрозуміло, ні. Але я збагнув, що вона мала на увазі.

      – Ні. Лежу і думаю.

      – І я… Робе!

      – Так?

      – Хочеш, щоб я залізла до тебе в гамак?

      Я зробив спробу відігнати сон, аби зрозуміти питання.

      – Я дуже хочу, – додала вона.

      – Добре. Тобто я теж хочу.

      Вона прослизнула до кімнати й залізла в гамак, який при цьому легенько гойднувся. Вона була вдягнена у плетену футболку та трусики. Я відчував її тепле і м’яке тіло, коли ми скрутились у клубочок на гамаку.

      – Не конче займатися сексом, солоденький, – сказала вона. – Мені й так добре.

      – Побачимо, як складеться. Ти чогось боїшся?

      Її подих був найсолодшим з того, що вона мала; я відчував його у себе на щоці.

      – Більше, ніж я собі це уявляла.

      – Чому?

      – Робе, – Шері влаштувалася зручніше й повернула шию, щоб бачити мене через плече. – ти іноді мелеш дурниці.

      – Вибач.

      – Так. Дивись: ми збираємося летіти на кораблі, а куди – не знаємо. Ми будемо летіти швидше від світла, а чому – ніхто не відає. Ми не знаємо, скільки триватиме подорож, тому куди ми летимо – вже неважливо. Тому можемо летіти усе життя і померти, не діставшись пункту призначення, навіть якщо ми не зустрінемо щось таке, що вб’є нас за кілька секунд. Правильно ж? Правильно. А ти ще питаєш, чи мені не страшно.

      – Просто хочу підтримати розмову. – Я зібгався калачиком уздовж її спини і легенько взяв Шері за приємні груди.

      – Не тільки. Ми нічого не відаємо про людей, які побудували усе це. Хто знає, можливо, це просто практична штука з їхнього боку? Може, таким чином вони заманюють свіже м’ясо на свої небеса гічі?

      – Згоден, – підтвердив я. – Повернися.

      – А корабель, який вони показували зранку, не такий, як я думала, – сказала Шері, повертаючись і обіймаючи мене за шию.

      Раптом ми почули різкий свист незрозуміло звідки.

      – Що це?

      – Не знаю.

      Ми знову почули цей свист. Він лунав десь із тунелю, а також у моїй кімнаті, але голосніше.

      – А, це п’єзофон.

      Дзвонив мій та інші п’єзофони поряд. Свист стих і ми почули голос:

      – Це Джим Чоу. Усі новачки, які хочуть подивитися на корабель, що повернувся з невдалого вильоту, підійдіть до доку № 4. Його якраз туди доставили.

      Я також чув якесь бурмотіння з кімнати Форендів і відчував, як б’ється серце Шері.

      – Нам краще піти, – сказав я.

      – Я знаю. Але не дуже хочу.

      Корабель прибув до Брами. Один із крейсерів на орбіті виявив судно й наблизився до нього. Тягач доправив корабель до доків Корпорації, де зазвичай розміщали

Скачать книгу