LITMIR.BIZ

Скачать книгу

віці дівчата набагато вищі за хлопців. Треба було лише тримати ноги на місці, а руки, плечі, голови та стегна могли метлятися як завгодно. Я люблю танцювати й торкатися партнера. Втім, не все відразу.

      Я помітив Шері, яка сиділа у протилежному кінці з якоюсь старшою жінкою (напевне, її інспектором), і вирішив запросити її на танок.

      – Тобі тут подобається? – запитав я, намагаючись перегорлати музику. Вона кивнула головою і щось прокричала у відповідь, але я не розчув. Я потанцював із розкішною темношкірою жінкою, у якої було два блакитні браслети, потім знову із Шері, відтак з однією дівчиною, котру Мєчніков сплавив мені. Потім я танцював із високою жінкою з енергійним обличчям, і волоссям, заплетеним у дві кіски, які коливалися позаду під час танцю. У неї були найчорніші і найтовстіші брови, що їх я коли-небудь бачив у жінок. Вона також мала двійко браслетів. А у перервах між танцями я випивав.

      Столики були розраховані на 8—10 душ, але такі компанії тут ніколи не збиралися. Тут люди сиділи як хотіли і займали чужі місця, не думаючи про те, що власник може повернутися. Так зі мною трохи посиділи члени екіпажу, одягнуті в білі мундири. Такі носять бразильські астронавти. Вони розмовляли між собою португальською. Потім до мене підсів чоловік із золотою сережкою у вусі, але він теж говорив незнайомою мовою (втім, я добре зрозумів, чого йому треба).

      Це постійна проблема у Брамі. Це як міжнародна конференція, на якій зламалось обладнання для перекладу. Усе, що ви чуєте, це віджим із різних мов, щось на кшталт: «Ecoutez, господин, tu es verreckt»[3]. Я двічі танцював із бразилійкою – худою низенькою засмаглою дівчиною. У неї був яструбиний ніс, але погляд її карих очей здавався дуже милим. Я спробував сказати їй кілька простих слів. Можливо, вона мене зрозуміла. Один із чоловіків, який супроводжував її, добре розмовляв англійською. Він відрекомендувався і познайомив мене зі своєю компанією. Я не запам’ятав жодного імені, окрім імені цього чоловіка. Його звали Франсиско Херейра. Він пригостив мене випивкою, а я потім пригостив його компанію. Згодом я впізнав його: він обшукував нас, коли ми прибули до Брами.

      Поки ми обговорювали цей факт, Ден схилився наді мною і пробурмотів на вухо:

      – Піду пограю. Бувай, якщо не надумаєш приєднатися.

      Це було не найчемніше запрошення, але гамір «Блакитного пекла» починав мене дратувати. Я поплентався за ним. Виявилося, що біля «Блакитного пекла» є повноцінне казино зі столами для гри у блекджек, у покер, є рулетка повільного обертання з великою щільною кулькою, справжні гральні кості, ба навіть відгороджений відділ для картярської гри у бакару. Мєчніков підійшов до столу для гри у блекджек і постукав пальцями по стільцю для гравців, чекаючи на відкриття. Аж тут він помітив, що я стою поряд.

      – О! – Мєчніков обвів поглядом усю залу. – У що ви хотіли б зіграти?

      – Я в усе вже встиг пограти, – відповів я, трішки ковтаючи слова. І, якщо чесно, злегка хвастонув. – Ну, можна зіграти в бакару.

      Мєчніков глипнув на мене з повагою а потім із цікавістю.

      – Найменша ставка

Скачать книгу