LITMIR.BIZ

Скачать книгу

улюблені морепродукти! – кажу я й із вдячністю поглядаю на друга. – Ще не забув, що мені подобається?

      – Я нічого не забув, Елінко, – каже він, і його погляд важко й неохоче відривається від моїх грудей.

      П’ємо червоне напівсолодке вино, жуємо салати й згадуємо дитинство.

      – Ти мені завжди подобалася, – нагадує він те, що мені й так відомо.

      – Знаю, але одружився ти з іншою, – легенько нагадую.

      – Ти обрала не мене.

      – Погано старався, – жартую я.

      Сама в цей час думаю, чи могло скластися по-іншому моє життя, якби я відповіла Сашкові взаємністю. Можливо, він би був гарним чоловіком та батьком наших дітей? І саме зараз чомусь у голові промайнуло запитання: «Який він у ліжку? Пристрасний чи кволий? Холодний чи гарячий?»

      «Це вино у всьому винне!» – відганяю такі думки й знаходжу собі виправдання.

      – Потанцюємо? – питає він і подає мені руку.

      Не пам’ятаю, коли востаннє чоловік запрошував мене на танець. Танцюю з ним під легку оркестровку, відчуваю запах дорогих парфумів, і в голові трохи паморочиться. Якби мама почула мої думки, то сказала б: «Я ж казала, що в тебе чоловіки на першому місці!» Мамо, ти помиляєшся. Я не збираюся спати із Сашком, якщо навіть його близькість зараз мене легенько збуджує. Музика стихає, і ми повертаємося на місця за столиком. Сашко починає розповідати, як йому важко, бо сімейне життя не склалося.

      Я слухаю його, намагаюсь удавати, що мені це цікаво, а насправді ж байдуже. Не терплю чоловіків-плаксіїв. Ми ніби помінялися ролями, коли наразі повинна я, як жінка, хлюпати носом, а не він. За годину його ниття мені справді стає нудно. Гадала, що Сашко й справді хоче просто провести вечір із давньою подружкою, а виявилося, що йому потрібна лише жилетка, у яку можна виплакатися.

      – Чому ти повернувся в Луганськ? – вставляю своє запитання в його «плач Ярославни».

      – Я ж казав: на реабілітацію.

      Занадто добре знаю Сашка, тому нутром відчуваю – бреше. Дивлюся йому в очі так пильно, що він не витримує мого погляду, бере фужер із вином, робить ковток.

      – А якщо правду?

      – Іноді краще не знати правди, – каже він, і тут я засумнівалася, чи то жарт, чи насправді є таке, про що мені краще не знати.

      Я не наполягаю на відповіді й пропоную піти додому. Коли порівнялися з будинком, де він мешкає, Сашко зупиняється, притягає мене до себе й намагається поцілувати.

      – Облиш! – відштовхую його від себе.

      – Чому?! – здивовано питає він. – Ти самотня, я також. Ми дорослі люди, тому…

      – Ми лише друзі, – нагадую йому. – Якщо хочеш затягти мене в ліжко на ніч, обламайся, нічого не вийде. Можу розрахуватися з тобою за вечерю грошима.

      – Елінко, навіщо ти так? – ображено промовляє він так, що мені стає його шкода.

      – Вибач, що так грубо, – м’яко кажу я, щоби згладити свою провину. – Але не роби більше так ніколи. Добре?

      – Гаразд. А ти зовсім не змінилася.

      – Така вже я є, – усміхаюся Сашкові.

      Чмокаю

Скачать книгу