LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Наші вуста знову й знову зустрічаються, і ми вже разом вдихаємо щемливий аромат достиглих яблук.

      Не змовляючись, прямуємо в бік її гуртожитку. Дівчина веде мене на другий поверх. Вузький, погано освітлений коридор. Зупиняємося біля дверей, які Люба швидко відмикає, веде мене за руку всередину, вмикає світло.

      – Ось тут я живу! – каже вона, хоча й так відомо, куди ми прийшли.

      – У тебе так затишно!

      – Дякую. Щось пити будеш?

      – Холодної води, якщо можна.

      Дівчина йде в маленький коридорчик, де з одного боку двері до санвузла, з другого – вішак, а поруч із ним – холодильник. Вона дістає літрову пляшку «Моршинської», подає чашку.

      – Така підійде?

      – Так! Звичайно!

      Наливаю в чашку води, залпом випиваю, намагаючись утамувати внутрішній жар. Не допомогло – знову п’ю воду.

      – Уже краще? – усміхається Люба, беручи з моїх рук пляшку.

      Її вуста такі звабливі, що я вихоплюю з її рук «Моршинську», ставлю на стіл, припадаю до вуст. Вона відповідає таким палким поцілунком, що в мене починає втікати земля з-під ніг. Мої руки самі тягнуться до її грудей, і я несамовито швидко починаю розстібати ґудзики. Любина рука потяглася до вимикача, і ми опинились у повній темряві. Коли очі звикли до неї, ми вже лежали зовсім голі на її ліжку. Я вкриваю цілунками кожну клітинку її тіла.

      – Моя, моя Любонька, – гаряче шепочу я. – Я кохаю тебе, моя люба.

      – Я люблю тебе, Женю, – каже вона так тихо, що я ледь чую через стукіт серця в грудях.

      – Моя кохана, ми будемо разом завжди, що б не трапилося…

      – Завжди разом?

      – Так, завжди.

      Наші тіла сплітаються в танок кохання, і ми кохаємося шалено, гаряче, довго й пристрасно. Коли розгарячілі знеможені тіла відпочивають, я пригортаю її, ніби страхаюсь, що вона може кудись зникнути. І знову кохаємося до нестями. Стомлені й щасливі, ми раз по раз освідчуємося в коханні й підкріплюємо обіцянками завжди бути разом, усе життя, що б там не трапилося. Коли Люба, геть стомлена, прилягла мені на плече, я пещу її волосся й знову повторюю, що кохаю її.

      – Дякую тобі, – прошепотіла вона.

      – За що?

      – За цю ніч кохання.

      – У нас попереду ціле життя, сповнене кохання, – відповідаю я й чую, як її дихання стає спокійним і рівним.

      Люба заснула. А я борюсь зі сном, боячись, що засну й прокинусь у своїй кімнаті, де її не буде поруч. У вікно заглядає цікавий місяць, ллє своє срібло на волосся моєї коханої.

      Еліна

      Збираюся на зустріч із Сашком. Ми домовилися посидіти десь, випити по чашці кави й поговорити. Мама бачить, що я кудись лаштуюся, і одразу:

      – Еліно, прошу тебе, благаю, не лізь куди не треба.

      – Мамо, це куди саме?

      – Ти сама знаєш свою вдачу: завжди кудись влипнеш. Країну ти не зміниш і той безлад, що коїться в місті, самотужки не припиниш.

      – Мені не байдужа доля моєї країни, і ти це добре знаєш, – відказую їй, одягаючись.

      – Ось тому й прошу. Це ж добре, що ти була

Скачать книгу