LITMIR.BIZ

Скачать книгу

футболі – віра, – розповідає Данджі. – Команда хотіла вірити, але в напруженій ситуації хлопці поверталися до звичної зони комфорту й старих звичок.

      Регулярний сезон 2005 року «Колтс» закінчили з чотирнадцятьма перемогами й двома поразками – найкращий результат в історії команди.

      А тоді сталася трагедія.

      За три дні до Різдва в помешканні Тоні Данджі посеред ночі задзвонив телефон. Дружина підняла трубку й передала її Тоні, подумавши, що то хтось із гравців. Дзвонила медсестра. Повідомила, що ввечері до шпиталю привезли його сина Джеймі зі слідами від петлі на шиї. Він повісився в квартирі, зробивши зашморг із паска. Коли додому прийшла його дівчина, вона одразу викликала «швидку» – та миттю доправила хлопця до шпиталю, але врятувати його не вдалося[97]. Джеймі помер.

      На Різдво до родини Данджі прилетів його духівник.

      – Життя більше ніколи не буде таким, як раніше, – сказав він, – але з часом ваш біль стишиться.

      Через кілька днів після похорону Данджі повернувся на поле. Він мусив якось відволіктись від думок, та й дружина з командою радили йому повернутися до праці. «Вони огорнули мене любов’ю і підтримкою, – написав згодом Данджі. – Ми завжди були як одна команда, покладалися одне на одного в скрутні часи. Я ще ніколи не потребував їх так сильно, як тоді».

      «Колтс» програли першу гру фіналу й завершили сезон. Але, за словами одного з гравців команди, після трагедії «щось змінилось»:

      – Ми бачили, як тренер переживає горе, і всі хотіли якось йому допомогти.

      Припускати, що смерть юнака може вплинути на результат футбольної гри, було б надто просто, ба навіть легковажно. Данджі не раз казав, що на першому місці в нього сім’я. Але, за словами гравців із його команди, після смерті Джеймі, коли вони почали готуватися до наступного сезону, щось змінилось. Команда покірно прийняла теорію Данджі про те, як треба грати у футбол. Вони повірили.

      – Упродовж минулих сезонів я хвилювався за свій контракт і зарплату, – зізнався один із гравців, що, як і решта, попросив не згадувати його імені. – Коли тренер повернувся після похорону, я хотів віддати йому все, що тільки можна, щоб полегшити його біль. Можна сказати, що я віддав усього себе команді.

      – Деякі чоловіки люблять обійматись, – розповів інший учасник команди. – Я – ні. Своїх синів я не обіймав уже років десять. Але коли повернувся тренер, я підійшов та обійняв його. Ми довго так стояли, бо я хотів, щоб він знав: на мене можна розраховувати.

      Після того як у Данджі загинув син, команда почала грати інакше. Гравці повірили в ефективність стратегії. Під час тренувань і розминок перед початком сезону 2006 року команда грала злагоджено й чітко.

      – Більшість футбольних команд – не зовсім команди. Просто хлопці, які працюють разом, – каже ще один футболіст. – Але ми стали справжньою командою. То було фантастично. Тренер надихав нас на кращу гру, але справа не тільки в цьому.

Скачать книгу