Сила звички. Чому ми діємо так, а не інакше в житті та бізнесі - Чарлз Дахіґґ

Скачать книгу

відповіді сотні розповідей алкозалежних, вони визначили, що змінені звички перетворюються на новий, стійкий шаблон поведінки тільки тоді, коли є ще одна складова.

      Наприклад, команда науковців із групи з дослідження алкоголю в Каліфорнії помітила одну особливість. Алкозалежні знову й знову повторювали ту саму річ: визначити вказівки й обрати новий шаблон поведінки – дуже важливо, але нові звички нізащо не закріпляться без ще одного складника.

      Без Бога.

      Науковцям їхнє пояснення не припало до вподоби. Бог і духовність – не гіпотези, які можна перевірити. У церквах повно побожних пияків, яким віра не заважає прикладатися до пляшки. Проте під час інтерв’ю алкозалежні раз у раз зачіпали тему духовності. Зрештою, 2005 року команда науковців – цього разу з Каліфорнійського університету в Берклі, Браунського університету та Національного інституту охорони здоров’я – почала розпитувати алкоголіків про релігію й духовне життя[95]. А відтак – аналізувати дані, щоб перевірити, чи не існує, бува, взаємозв’язку між релігійними переконаннями і тим, скільки часу людина залишалася тверезою[96].

      Взаємозв’язок був. Алкоголіки, які використовували прийоми заміни звички, утримувалися від алкоголю, допоки в їхньому житті не траплялась якась стресова подія – тоді більшість знову починали пити, незважаючи на те, скільки нових шаблонів поведінки вони вже опанували.

      Натомість алкоголіки на кшталт Джона з Брукліна, які вірили, що в їхньому житті з’явилась якась вища сила, переживали скрутний період, не торкаючись спиртного.

      Науковці зробили висновок, що тут головну роль відігравав не Бог, а віра сама по собі. Навчившись у щось вірити, люди переносили це вміння на різні аспекти свого життя, аж поки зрештою не починали вірити, що можуть змінитися. Саме віра була тим складником, що перетворював змінений цикл звички на усталений спосіб поведінки.

      – Ще рік тому я б такого не міг сказати. Ось як швидко змінюються наші уявлення, – каже Тоніґен, дослідник з Університету Нью-Мексико. – Але, по-моєму, віра відіграє головну роль. Вірити в Бога необов’язково – треба повірити в те, що все зміниться на краще.

      Нові звички не змінять причин, через які алкозалежні почали пиячити. Колись для них настане чорний день, і ніяка модель поведінки не переконає їх, що все буде гаразд. Люди мусять повірити, що зможуть подолати стрес без алкоголю.

      Проводячи зібрання, під час яких алкоголікам дають віру, – адже віра є, по суті, головним компонентом дванадцяти кроків – «АА» вчить їх вірити у щось, доки вони не повірять у програму і самих себе. Організація дає алкозалежним змогу спробувати повірити в те, що їхнє життя налагодиться, – доки цього справді не трапиться.

      – У якийсь момент учасники «АА» роззираються кімнатою і думають: «Якщо це допомогло он тому хлопчині, то й мені допоможе», – каже Лі Енн Каскутас,

Скачать книгу

<p>95</p>

…про релігію й духовне життя… – John W. Traphagan, «Multidimensional Measurement of Religiousness/Spirituality for Use in Health Research in Cross-Cultural Perspective», Research on Aging 27 (2005): 387–419. Many of those studies use the scale published in G. J. Conners et al., «Measure of Religious Background and Behavior for Use in Behavior Change Research», Psychology of Addictive Behaviors 10, no. 2 (June 1996): 90–96.

<p>96</p>

А відтак – аналізувати дані… – Sarah Zemore, «A Role for Spiritual Change in the Benefits of 12-Step Involvement», Alcoholism: Clinical and Experimental Research 31 (2007): 76s–79s; Lee Ann Kaskutas et al., «The Role of Religion, Spirituality, and Alcoholics Anonymous in Sustained Sobriety», Alcoholism Treatment Quarterly 21 (2003): 1–16; Lee Ann Kaskutas et al., «Alcoholics Anonymous Careers: Patterns of AA Involvement Five Years After Treatment Entry», Alcoholism: Clinical and Experimental Research 29, no. 11 (2005): 1983–1990; Lee Ann Kaskutas, «Alcoholics Anonymous Effectiveness: Faith Meets Science», Journal of Addictive Diseases 28, no. 2 (2009): 145–57; J. Scott Tonigan, W. R. Miller, and Carol Schermer, «Atheists, Agnostics, and Alcoholics Anonymous», Journal of Studies on Alcohol 63, no. 5 (2002): 534–54.