LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ми заспівали, М.К.О. дав помічникові знак підвести нас ближче. Ошалілі, ми підійшли й постали перед ним. Зблизька його обличчя виявилося круглим, а голова – конічною. Коли він усміхався, то вираз очей надавав рисам неабиякої шляхетності. Він став справжньою людиною, переставши бути персонажем, що існував виключно у світі телеекранів і газетних сторінок, і зненацька виявившись таким же звичайним, як батько чи Боджа, чи навіть Іґбафе й мої однокласники. Це одкровення сповнило мене раптовим страхом. Я перестав співати, опустив очі від променистого обличчя М.К.О. і втупився в його блискучі начищені туфлі. З одного боку туфель я побачив металеву фігурку голови якоїсь істоти, що була схожа на медузу з улюбленого фільму Боджі «Битва титанів». Пізніше, коли я згадав ту голову, Ікенна розповів мені, що колись начищав одні з батькових туфель із таким самим зображенням. Він переказав мені їх назву по буквах, бо не знав, як воно читається: V-e-r-s-a-c-e.

      – Як вас усіх звуть? – спитав М.К.О.

      – Я Ікенна Аґву, – сказав Ікенна. – Це мої брати: Бенджамін, Боджа й Обембе.

      – О, Бенджамін, – широко всміхнувся Вождь Абіола. – Так звали мого діда.

      Його дружина, вбрана в такий самий одяг, як і М.К.О, тримала в руці блискучу сумочку. Вона нахилилася до мене й погладила по голові, як гладять волохатого собаку. Я відчув, як мій коротко стрижений скальп легенько дрябнув метал. Коли вона прибрала руку, я зрозумів, що металевий предмет, який торкнувся шкіри моєї голови, був якимось із перснів, що виблискували майже на всіх її пальцях. М.К.О. підняв руку, аби привітати щільний натовп, який зібрався навколо нього й скандував тему його кампанії: «Надія! Надія!» Якийсь час він на різні лади повторював слово awon – «ці» мовою йоруба – намагаючись дати натовпу зрозуміти, що він хоче щось сказати.

      Коли скандування затихло і встановилася відносна тиша, М.К.О. скинув кулак у повітря й вигукнув:

      – Awon omo yi nipe M.K.O. lewa ju gbogbo nkan lo!

      Натовп відповів схвальними вигуками, а дехто засвистів, засунувши до рота зігнуті пальці. М.К.О. дивився на нас, поки чекав тиші, а тоді продовжив англійською.

      – За все моє життя в політиці, до цього дня мені ніколи не казали – навіть жодна з моїх дружин… – Натовп урвав його вибухом сміху. – Мені ніколи не казали, що мою красу не описати словами – pe mo le wa ju gbogbo nka lo.

      Хор голосів знову схвально заревів, а М.К.О. стиснув моє плече долонею.

      – Вони кажуть, що вона надто чарівна.

      Натовп трохи приглушив його слова хвилею оплесків і гудінням.

      – Кажуть, ніщо не дорівняється до неї сповна.

      Юрба знову заволала, а щойно затихла, М.К.О. – найагресивнішим голосом, який тільки можна уявити, вибухнув:

      – Ніщо, крім майбутньої краси Федеративної Республіки Нігерія!

      Юрба на нескінченні хвилини заповнила повітря криком, даючи йому змогу говорити, але цього разу не до них, а до нас.

      – Зробіть для мене дещо. Усі ви, – сказав він, описуючи вказівним пальцем коло над нашими головами. – Станьте зі мною і сфотографуйтеся. Ми використаємо цей кадр для

Скачать книгу