LITMIR.BIZ

Скачать книгу

«Боджанонокву» до абсолютно сміховинного «Боджанолуку» – останнє сам Боджа часто згадував, а, бувало, ще й хвалився, кажучи, що він особа настільки грізна, що його ім’я звичайна людина й не вимовить – як ім’я якогось бога. Боджа часто веселився в такі моменти, і до того ранку ніколи не нарікав.

      Директриса вийшла до кафедри, а містер Лоуренс приголомшено відступив назад. Переходячи з його рук до її, мегафон протяжно завищав.

      – Хто промовив ці слова на подвір’ї початкової й середньої школи Омотайо, славетного християнського закладу, збудованого й заснованого на слові Божому? – сказала директриса.

      Мене охопив страх перед неминучим і суворим покаранням, яке Боджа мав отримати за свій вчинок – певно, його мали відшмагати чи загадати виконати якусь «роботу», що могло означати «підмести усю територію школи» або «виполоти бур’яни перед фасадом школи голими руками». Я намагався впіймати погляд Обембе, який стояв за дві шеренги від мене, але він не зводив очей з Боджі.

      – Хто це сказав, я питаю? – знову прогримів голос директриси.

      – Це я, матінко, – відповів знайомий голос.

      – І хто ти? – спитала вона трохи тихіше.

      – Боджа.

      Запала коротка пауза, після якої з мегафона рознісся голос директриси:

      – Йди сюди.

      Поки Боджа йшов до кафедри, Ікенна вибіг наперед, став перед ним й голосно закричав:

      – Ні, матінко, це несправедливо! Що він зробив? Що? Якщо ви хочете покарати його, то мусите покарати й усіх тих, хто над ним сміявся. Чого ви дозволили їм реготати й насміхатися над ним?

      Тиша, що запала після цих сміливих і викличних слів Ікенни й Боджі, на мить здалася священною. Мегафон у руках директриси легенько затремтів, а тоді упав на землю, пронизливо вискнувши. Вона підняла його, поклала на кафедру й відступила.

      – Коли вже так, – знову підвищив голос Ікенна, перекрикуючи гамір зграї птахів, що саме летіли в небі до пагорбів, – то це нечесно. Ми радше покинемо вашу школу, ніж терпітимемо несправедливі покарання. Ми з усіма братами підемо звідси. Просто зараз. Окрім цієї школи, є багато інших, які дадуть нам кращу західну освіту. Татко більше не платитиме вам купу грошей.

      Я досі бережу цей яскравий спогад, ті непевні переступання ніг містера Лоуренса, коли він потягнувся до довгого ціпка, а директриса жестом спинила його. Однак нехай би вона й дозволила йому зробити своє, він навряд чи зміг би встигнути за Ікенною і Боджею, які покрокували крізь ряди учнів, що легко розступалися перед ними, хоч учні, як і вчителі, позаклякали від страху. Тоді наші старші брати вхопили мене й Обембе за руки, і ми побігли геть зі школи.

      Ми не могли йти прямо додому, тому що мати саме народила Девіда і видужувала вдома. Ікенна сказав, що вона хвилюватиметься, якщо ми повернемося додому за якусь годину після того, як пішли до школи. Ми зайшли в глухий кут, який здебільшого заріс травою, з якої стирчали стовпчики з написами «Ця земля

Скачать книгу