LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Відгородилися від усіх. Вдихали-пили морський вітер. Удивлялися в магічну далечінь і ледь чутно перешіптувалися. Жили своїм життям. На те, що поруч, – жодної уваги. Створили свою планету. Окрему. Недосяжну. Приручили одне одного. Навічно. Чи на життя. І тепер «відповідають за того, кого приручили». Усе – як книжка пише. Отака ідилія. Вигляд з боку. А що ж там насправді – навіть вони не скажуть. Бо чи не знають, чи не захочуть. Та й не важливо це. Головне – їм удвох добре. А решта – міжпланетний простір…

      Прониклива картинка. Болюча. І Лисицю знову відкинуло додому. Знову ті жахливі видіння… Те отруєне зрадою марення… Регіна… Фата на її чарівній голівці… Модний костюм на ньому… Вони піднімаються сходами… Сигнал автомобіля… Господи, навіщо? Навіщо так боляче? Навіщо так жорстоко? Навіщо в самісіньке серце?? Навіщо саме йому???

      Тонко зацокали підбори. Повернувшись, Богдан помітив, як з трапика виростає молода тонка жінка в темно-синьому приталеному жакеті, фіолетовій спідниці, чорних черевиках на високих підборах. У руці – сумочка, теж чорна, на яку сів вишитий метелик, розкинувши крильця темних кольорів. Стильна й приваблива. Струнка. Енергетична. Поставлена, упевнена хода. Красуня з модного журналу. На менше вона не погодиться. І спробуй хоч щось запереч.

      Коли жінка наблизилась, на неї звернув увагу вже й поет. «Манекенниця» мала довгу шию та кирпатий носик. Але це не заважало їй лишатися красунею. В макіяжі проглядалася вправна рука.

      – Вітаю, джентльмени, – мовила вона. – Даруйте зухвалу нетактовність, але моє кляте хобі часто заганяє мене в незручне становище. Річ у тому, що я збираю автографи знаменитостей. Уже маю серйозну колекцію… Мені здається, що ви, містере (вона дивилася на Богдана), – кіноактор. Вас я наче бачила в одній з нових англійських мелодрам. Станете відомим – продам автограф на «Сотбіс».

      – Шкодую, чарівна міс, – але побачивши у жінки обручку, Лисиця виправився: – Е-е-е… місіс, та доведеться вас розчарувати. Я такий далекий від кіномистецтва, як від нашого катера півострів Юкатан.

      – Але схожість – надзвичайна, – виправдовувалась, крутячи головою, «манекенниця».

      – Нічого дивного, – став заспокоювати її Богдан, – у світі багато схожих. Та й двійників теж. Навіть конкурси проводяться.

      – Тоді – вибачте. А ви, – звернулась до англійця, – відомий поет Марк Тейлор. Чи я знову помилилась?

      – Ні, усе точно. Я – саме він і є.

      – А у вас автограф взяти можна? – запитала наче з острахом.

      – Будь ласка.

      Жінка подала поетові листівку й ручку. Коли Тейлор закінчив писати, на палубі з’явився ще один персонаж. Міцний «підкачаний» чоловік. Богдан упіймав себе на думці, що молодика десь бачив: ніби… в якомусь бойовику. А потім – і засміявся з себе. Красуня заразила чи що? «Персонаж» пашів войовничістю й люттю. Жінка враз змінилась на обличчі. Богдан не звернув на те ніякої уваги і сказав:

      – Я хоч і не зірка, але автограф теж дати можу. А раптом стану зіркою? Тоді не доступитеся.

      Та

Скачать книгу