LITMIR.BIZ

Скачать книгу

життя перестало приносити насолоду. Та і як жити без НЕЇ?.. Думки про самогубство надокучливим птаством постійно кружляли довкола… Як не відганяв, що не робив, а вони відлітати не поспішали. Навпаки – почали навіть вити гнізда…

      Старенький двигун, зібравши докупи ріденькі запаси гордості, з усієї сили пхав синьою гладдю білосніжного катера. Просолілий морський скиталець, зовсім недавно вкотре пофарбований, «молодився», ніби відставний офіцер з минулого століття, що пам’ятав ще про шпіцрутени. І старанно пнувся усім догодити.

      Богдан стояв на палубі. З насолодою вдихав цілюще повітря. Проглядав англомовний варіант «Та Неа»[4]. Усе – як і скрізь. Економіка. Політика. Трохи й про культуру.

      А ось і «кримінал». Особливо не вчитувався. Бо вітер «мав щось проти». Він заповзято шарпав нещасний шматок паперу туди-сюди, ніби намагався вирвати. Заволодіти черговим трофеєм. Лисиця розвернувся. І вітер тепер бився йому в спину. Штовхнувши ще кілька разів, зрозумів, що марно. Заспокоївся. А очі вихопили цікавинку, повз яку пройти не зміг.

      «Сьогодні вночі, – почав читати, – в готелі «Пергамос» пограбовано доньку мільйонера Антоніса Димитріадіса Пенелопу. Вкрадено всі її коштовності. Сума, якою можна хоча б наближено оцінити цей чималенький куш, сягає кількох десятків мільйонів американських доларів. До справи підключено кращих детективів. Обіцяно царську винагороду. P. S. Цікаво, що робила донька мільйонера зі своїми коштовностями в готелі «Пергамос»?»

      «На вулиці Андріанопулу знайдено труп невідомого молодого чоловіка років приблизно двадцяти трьох – двадцяти п’яти. Смерть настала у результаті двох вогнепальних поранень. Біля трупа виявлено англомовний напис кров’ю «містер Чужі Обличчя». Далі наводилися прикмети потерпілого і звернення про допомогу в з’ясуванні його особи.

      – Цікаво.

      Богдан склав газету й задивився в даль. Згадалася домівка. Регіна. Катастрофа…

      – Нудьгуєте? – озвався поряд чоловічий голос.

      Богдан повернувся праворуч – голос долинув звідти. Належав він кремезному високому красеневі років під п’ятдесят в окулярах. Той мав пишну, посивілу в багатьох місцях чорну шевелюру і такого ж кольору густі вуса. Одягнений у сірий з ледь помітною темною смужкою костюм. Без краватки. Слова відлунювали щирістю. Тому відповідь теж прозвучала щиро й привітно:

      – Та… Трохи…

      – Не варто. А давайте я спробую описати ваш настрій… віршем?

      Лисиця не встиг відповісти, як чоловік уже читав:

      Лелечий клин розтанув вдалині,

      Покликавши услід мою надію.

      Вже осінь усміхається мені,

      А я про літо думаю і мрію.

      Я мрію все про той чарівний сон,

      Що милим був таким для нас з стобою…

      А осінь грає тузі в унісон

      Розлуки невблаганною трубою.

      Той кожен звук у серці, наче плач,

      Як голосіння за минулим літом…

      А

Скачать книгу