LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сили щодо чоловіка вважали неприйнятним. Попри поширені художньою літературою колоритні образи домінантних українок, селянки категорично заперечували навіть підвищення голосу чи образливі висловлювання на адресу чоловіка, що вже й казати про фізичні атаки на нього.

      Як [жінка] добра, то треба бити, аби си не збавила, а як збавлена – аби си поправила.

(Гуцульщина)

      Як не б’є та не лає – то ні про що й не дбає.

(Полтавщина)

      Вивчаючи сюжети народних пісень, Микола Костомаров зазначав, що «злагода і щастя у подружжі в піснях зображені явищем не частим, принаймні кількість таких пісень значно менша, аніж пісень з протилежним змістом». Іван Франко називав невдале подружнє життя «жіночою неволею». Дослідники одностайні в тому, що однією з головних причин сімейних конфліктів було пияцтво. У подружжі, де чоловік зловживав алкоголем, часто траплялося, що той повсякчас бив дружину за дріб’язкові чи навіть уявні провини. Саме про це розповідає народна пісня з Волині:

      Ой зацвіла червона калина над криницею,

      Тяжко-важко, моя рідна мати, жить за п’яницею.

      Що п’яниця пьє да й не напьється – день і нічку пьє,

      А як прийде додому – мене молодую б’є.

      Громадська думка однозначно засуджувала зловживання алкоголем та надмірне фізичне насильство чоловіка над дружиною (яке призводило до захворювань, каліцтва чи смерті), хоча стороннє втручання у сімейні справи було радше винятком. Наприклад, на Херсонщині громада втручалась у розв’язання проблем такої сім’ї, де жінка явно потерпала від чоловіка-пияка (навіть без прохання про це самої дружини), караючи його короткочасним ув’язненням у холодній. У Карпатах звичаєве право дозволяло жінці покинути чоловіка, який її «збиткував», та повернутись у дім своїх родичів чи звернутись до суду, який зазвичай карав чоловіка за таку поведінку штрафом чи короткочасним ув’язненням. Практично по всій Україні не лише чоловік-пияк чи марнотратник втрачав авторитет в очах власної дружини, а й громада виявляла зневагу до нього, часом навіть передаючи право участі у сільських зборах його жінці. Відомі випадки, коли жінки вдавались до таких крайніх форм протесту проти пияцтва, як підпали шинків, де пропивали свій маєток їхні чоловіки. Прикметно, що в Центральній Україні, де в шинках торгували головно жінки, об’єктом звинувачень ставала жінка-шинкарка, яка продавала чоловікам горілку.

      Особливу увагу громада і Церква зосереджували на подружній невірності, яка однозначно зазнавала осуду. Попри це випадки адюльтеру (і жінок, і чоловіків) траплялися не так уже й рідко. Очевидно, коли шлюб укладали без любові, дотримуватися подружньої вірності було доволі складно. Наприклад, наприкінці 1920-х років на Наддніпрянщині позашлюбні стосунки мали 7,8 % селянок.

      У ставленні до перелюбу простежується подвійний стандарт, який проявляється у тому, що саме вважалося зрадою: якщо для чоловіка зрада – це наявність іншої сім’ї та дітей

Скачать книгу