Дівчата - Емма Клайн

Скачать книгу

– я вирішила, що це місцеві увірвалися на дачу. Я не помру.

      – Якого біса? – хлопець поставив пляшку з пивом на стіл. Дівчина притулилася до нього. Хлопцеві на вигляд було близько двадцяти. Він був одягнений у шорти з накладними кишенями і високі білі шкарпетки. Під борідкою ховалися рожеві вугрі. Але дівчина була зовсім крихітка. П’ятнадцять, шістнадцять, її бліді ноги мали синюватий відтінок.

      Я намагалася зібрати всю відвагу, хапаючись за поділ своєї довгої футболки. Коли я сказала, що зателефоную копам, хлопець фиркнув.

      – Уперед, – він обійняв дівчину ще міцніше. – Зателефонуйте копам. Знаєте що? – він витяг свій мобільний. – Чорт забирай, та я сам їм зараз зателефоную.

      Частина страху, яку я тримала у грудях, раптом розчинилася.

      – Джуліан?

      Я хотіла сміятися – востаннє я бачила його, коли йому було тринадцять. Тоді він був худорлявий і несформований. Єдиний син Дена і Еллісон. Над ним тряслися, як над розбитим яйцем, возили на конкурси з віолончелі по всій західній частині Сполучених Штатів. Уроки китайської по четвергах, чорний хліб і жувальні вітаміни, батьки захищали його від будь-яких невдач. Зрештою, він опинився в Каліфорнійському державному університеті Лонг-Біч чи Ірвіну. Пам’ятаю, там були якісь проблеми. Відрахування чи, можливо, якась легша форма покарання, а саме додатковий рік навчання в коледжі. Джуліан був сором’язливою, чутливою дитиною. Він щулився навіть від радіо в авто чи незнайомої їжі. Тепер під його сорочкою розповзалося тату у вигляді абстракцій. Він мене не пам’ятає, та й не мав би. Я була жінка, яка не входила до кола його еротичних уподобань.

      – Я живу тут уже кілька тижнів, – сказала я, усвідомлюючи, що мої ноги оголені, а також соромлячись, що згадала про поліцію. – Я подруга твого батька.

      Я бачила, що він щосили намагається пригадати мене, зрозуміти, хто я.

      – Іві, – мовила я.

      Досі нічого.

      – Я жила в квартирі в Берклі. Поруч з будинком твого вчителя з віолончелі. – Ден іноді заходив з Джуліаном ненадовго після уроків. Джуліан жадібно пив молоко і оббивав ніжки мого стола, копаючи їх, мов запрограмований.

      – О, чорт, – сказав Джуліан. – Так. – Я не могла сказати, чи він справді згадав мене чи я просто назвала достатньо заспокійливих деталей.

      Дівчина повернулася до Джуліана, її обличчя нічого не виражало.

      – Все гаразд, крихітко, – сказав він, цілуючи її в лоба, – його лагідність була несподівана.

      Джуліан усміхнувся мені, і я зрозуміла, що він п’яний чи, можливо, одурманений наркотиками. Його обличчя масне, тіло надто спітніле, проте аристократичні манери він здобув, ще коли лише вчився говорити.

      – Це Саша, – сказав він, штовхаючи ліктем дівчину.

      – Вітаю, – вона ніяково глянула. Я й забула, що дівчата-підлітки можуть бути такі одурманені: бажання кохати так ясно виблискувало в неї на обличчі, що це навіть збентежило мене.

      – І Саша, – сказав Джуліан, – це…

      Очі

Скачать книгу