LITMIR.BIZ

Скачать книгу

– проказав Шон доволі гостро, щоб примусити хлопця перевести погляд на нього. – Зробіть мені послугу, гаразд? Покладіть меч на траву. Лише розтисніть ваші пальці й дозвольте йому випасти з них.

      – Хто ви, в біса, такі?

      – Ми поліціянти, – сказав Вайті Паверс, показуючи на свій значок. – Бачите? Тому поставтеся до мене, сер, з довірою і дозвольте вашому мечеві впасти.

      – О, звичайно, – мовив хлопець, і меч відразу вислизнув з його пальців, із глухим стуком упавши додолу.

      Шон відчув, що Коннолі зсунувся праворуч і, готовий стрибнути на незнайомця, виставив уперед руку. Прикипівши поглядом до його очей, він запитав:

      – Як тебе звуть?

      – Мене звуть Кент.

      – Вітаю тебе, Кенте. Я офіцер поліції на прізвище Дівайн. Мені треба, щоб ти відступив на два кроки від своєї зброї.

      – Моєї зброї?

      – Від меча, Кенте. Відступи на два кроки назад. А як твоє прізвище, Кенте?

      – Брюер, – сказав хлопець і відступив назад, простягши перед собою руки, наче був переконаний, що зараз вони здіймуть свої револьвери й вистрілять у нього.

      Шон усміхнувся й подивився на Вайті.

      – А тепер, Кенте, розкажи мені, що ти тут робив. Ніби танцював у балеті – так мені здалося. – Він стенув плечима. – З мечем у руках, але ж…

      Кент дивився, як Вайті нахилився й підняв меч, обережно обмотавши хусточкою руків’я.

      – Кендо.

      – А що це таке, Кенте?

      – Кендо – це бойове мистецтво, – пояснив Кент. – Я ходжу на уроки по вівторках і четвергах, а вранці тренуюся. Я просто тренувався. Ото й усе.

      Коннолі зітхнув.

      Соза поглянув на Коннолі.

      – Справді? Ти й побожитися можеш?

      Вайті підніс лезо меча до Шона. Воно було змащене й таке чисте, ніби щойно вийшло з-під преса.

      – Поглянь. – Вайті провів лезом меча по своїй розкритій долоні. – У мене ложки й то гостріші.

      – Його ніколи не гострили, – сказав Кент.

      Шон знову почув, як у його мозку застрекотала та птаха.

      – Кенте, ти давно тут?

      Кент подивився на паркувальний майданчик, що був за сто ярдів позаду них.

      – П’ятнадцять хвилин щонайдовше. Чому ви запитуєте? – Його голос тепер звучав упевненіше, з відтінком обурення. – Офіцере, хіба заборонено практикувати кендо в публічному парку?

      – Ми тут працюємо, – сказав Вайті. – А ти, Кенте, звертаєшся до сержанта.

      – Розкажи нам, де ти був учора ввечері й сьогодні вранці? – запитав Шон.

      Кент знову занервувався, напружуючи пам’ять і стримуючи подих. Він на мить заплющив очі, а тоді видихнув повітря.

      – Так, так. Учора ввечері я був на вечірці з друзями. Потім зі своєю подружкою пішов додому. Ми лягли спати десь о третій годині ночі. Сьогодні вранці я випив з нею кави й прийшов сюди.

      Шон ущипнув себе за ніс і кивнув головою.

      – Ми конфіскуємо меча, Кенте, і добре було б, щоб ти пішов з одним із наших працівників до бараків і відповів на кілька запитань.

      – До

Скачать книгу