LITMIR.BIZ

      Двоє хлопчаків знайшли автомобіль і зателефонували на номер 911. Той, хто заговорив у слухавку, засапався від хвилювання, щойно переконався, що його чують на тому кінці.

      – Тут стоїть автомобіль із кров’ю всередині та відчиненими дверцятами, і…

      Оператор, який чергував на телефоні 911, урвав монолог і запитав:

      – Де стоїть автомобіль?

      – У Низині, – сказав хлопець. – Біля В’язничного парку. Ми з другом знайшли його.

      – Яка це вулиця?

      – Сідней-стрит, – видихнув хлопець у телефон. – Тут кров, а дверцята відчинені.

      – Як тебе звуть, синку?

      – Він хоче знати її ім’я, – сказав хлопець своєму другові. – Він назвав мене «синку».

      – Синку, назви мені своє ім’я, – повторив оператор. – Як тебе звати?

      – Ми тут зовсім випадково, дядьку, – ухилився хлопець від прямої відповіді. – Прощавайте.

      Хлопець повісив слухавку, а оператор побачив на своєму комп’ютері, що дзвінок надійшов із платного телефона, який стояв на розі Кілмер і Нозер-стрит у Низині у Східному Бакінгемі, десь за півмилі від того місця, де був вхід із Сідней-стрит до В’язничного парку. Він передав інформацію черговому, й черговий послав загін на Сідней-стрит.

      Один із патрульних зателефонував до відділка й попросив надіслати підкріплення – одного або двох криміналістів і кількох фахівців з убивств. Йому здавалося, вони будуть потрібні.

      – Тридцять третій, ви знайшли тіло?

      – Поки що ні, черговий.

      – Тридцять третій, чому ви просите надіслати фахівців з убивств, якщо тіла не знайдено?

      – Дивлюсь на цей автомобіль і передчуваю – тіло ось-ось знайдемо.