LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сказала йому? – запитав Шон.

      Вайті всміхнувся. Він був одним із найталановитіших працівників у відділі вбивств, тому всміхався охоче й часто. Його, либонь, несподівано викликали на службу, бо одягнений він був у спортивні штани та хокейну куртку свого сина, бейсбольна шапочка зсунулася на потилицю, різнобарвні кеди були взуті босоніж, а поліційний значок теліпався поверх джерсі.

      – Мені подобається твоя сорочка, – промовив Шон, і Вайті обдарував його ще однією ледачою усмішкою, коли над ними, вилетівши з парку, шугонула птаха й зловісно каркнула над Шоновою спиною.

      – Півгодини тому, чоловіче, я лежав на своїй канапі.

      – Дивився мультики?

      – Ні, боротьбу. – Вайті показав на зарості, за якими починався парк. – Думаю, десь там ми знайдемо труп. Але врахуй, що ми тільки-но розпочали пошуки, й Фріл каже, поки не знайдемо тіло, жертву треба занести до списку зниклих осіб.

      Птаха знову зробила над ними коло, цього разу трохи нижче. Її гучне каркання проникло Шонові в мозок і відгукнулося тремтінням у всьому тілі.

      – Проте шукати доведеться нам? – запитав Шон.

      Вайті кивнув головою.

      – Якщо тільки вона не втекла до міста, де її й порішили.

      Шон подивився вгору. Птаха мала велику голову й короткі лапки під білими грудьми із сірою смугою посередині. Шон не впізнав її породу, бо не дуже добре тямив у тому.

      – Що це за птах?

      – Кільчастий водомороз, – відповів Вайті.

      – Не бреши.

      Вайті підняв руку вгору.

      – Присягаюся Богом, чоловіче.

      – Ти забагато дивився в дитинстві передач «Царства дикої природи», еге?

      Птаха знову зловісно каркнула, й Шон хотів уже підстрелити її.

      – Подивишся автомобіль? – запитав Вайті.

      – Чому ти сказав «вона»? – промовив Шон, пірнувши під жовту стрічку, що оточувала місце злочину, й попрямував до автомобіля.

      – Технічна експертиза знайшла в бардачку паспорт. Автомобіль належить Кетрін Маркус.

      – Прокляття, – сказав Шон.

      – Ти її знаєш?

      – Схоже, це дочка чоловіка, з яким я знайомий.

      – Близько знайомий?

      Шон похитав головою.

      – Ні, ми просто вітаємось як сусіди.

      – Ти правду кажеш? – запитав Вайті, ніби вже тепер хотів почати розслідування.

      – Атож, цілковиту правду.

      Вони підійшли до автомобіля. Вайті показав на відчинені дверцята, а представниця технічного відділу відступила назад і розкинула руки, затуляючи машину.

      – Ви тільки нічого не торкайтеся, хлопці. Хто розслідуватиме справу?

      – Я, – відповів Вайті. – Парк перебуває в юрисдикції штату.

      – Але автомобіль належить містові.

      Вайті показав на бур’яни.

      – Сліди крові ведуть на територію штату.

      – Я не знаю, – зітхнула технічний експерт.

      – Це вирішить комп’ютер, – сказав Вайті. – А поки що справа належить штатові.

      Шон

Скачать книгу