LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Леону Вітні, роботодавцю Джої, було шістдесят шість років.

      – Слухайте, ми маємо ДНК убивці, – сказав Корсак. – Тепер потрібно лише взяти ДНК у Джої.

      – Думаєте, він націдить вам чашечку?

      – Якщо хоче втриматися на цій роботі, то дивитиметься мені в очі, як собака, і сам про це благатиме.

      Ріццолі подивилася на кладовище через дорогу. Повітря колихалося від спеки. Процесія поважно йшла до виходу. «Коли мертвих поховано, життя триває, – подумала вона. – Хоч би якою була трагедія, життя не стоїть на місці. І я не повинна».

      – Я більше не маю часу на все це, – сказала вона.

      – Що?

      – Я маю працювати над власними справами. І я не думаю, що справа Їґерів має щось спільне з Ворреном Гойтом.

      – Три дні тому ви казали інше.

      – Я помилилася.

      Вона підійшла до своєї машини, відчинила дверцята і опустила вікна. З розпеченого салону вирвалася хвиля гарячого повітря.

      – Я щось не те ляпнув?

      – Ні.

      – Тоді чого ви звалюєте?

      Вона прослизнула за кермо. Сидіння здавалося страшенно гарячим навіть крізь одяг.

      – Протягом останнього року я намагалася пережити справу Хірурга, – сказала Ріццолі. – Я маю відпустити його і перестати бачити його руку в усьому, що мені трапляється.

      – Знаєте, часом інтуїція – найкраще, що ми маємо.

      – Ключове слово – «часом». Інтуїція – це не факти. І знаменита інтуїція копа – не істина в останній інстанції. І взагалі, що таке інстинкт? Скільки разів чуйка підставляла нас? – Вона завела двигун. – Чорт забирай, надто часто.

      – То це не через мене?

      – Ні.

      – Точно?

      Вона хряснула дверцятами й подивилася на Корсака у відчинене вікно. Він стояв, мружачись від сонця. Очі здавалися вузькими щілинами під буйними кущами брів. На руках дибки стирчало волосся, густе, як шерсть. А його поза – випнуті вперед стегна і згорблені плечі – викликала в неї асоціації з горилою. Ні, вона їхала не через Корсака. Але з кожним поглядом на нього відчувала відразу.

      – Я просто більше не можу гаяти на це час, – сказала вона. – Ви ж розумієте.