ТОП просматриваемых книг сайта:
Три товариші. Еріх Марія Ремарк
Читать онлайн.Название Три товариші
Год выпуска 1936
isbn 978-617-12-3493-2,978-617-12-3202-0
Автор произведения Еріх Марія Ремарк
Жанр Классическая проза
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Блюменталя це розвеселило; він звернувся до жінки:
– А він має єврейську голову, га? Юначе, – звернувся він до мене так само по-свійському, – тепер найкраща реклама солідності – зношений костюм і поїздка автобусом. Коли б у нас з вами були ті гроші, які ще не сплачено за ці всі елегантні машини, що мчать повз нас, ми могли б покинути діло й спокійно піти на відпочинок. Це я вам кажу по секрету.
Я глянув на нього з недовірою. Чим скінчиться оцей привітний тон? А може, присутність жінки тамує його бойовий дух? Я вирішив розрядити пістолет.
– «Кадилак» – це не якийсь там «есекс», хіба не так, шановна пані? Молодший із власників фірми «Майєр і син» їздить на «есексі», але мені така машина й задурно не потрібна, тарадайка, та й годі, та ще й червона, аж очі пече…
Почувши, як засопів Блюменталь, я швиденько повів далі:
– А оцей колір дуже добре пасує вам, шановна пані, – синій кобальт приглушеного відтінку для блондинки…
Раптом Блюменталь ошкірився, наче мавпа у тропічному лісі.
– «Майєр і син» – це здорово, здорово! – аж захлинався він сміхом. – Та ще й оці ваші розпатякування!.. Розпатякування!..
Глянувши на нього, я не повірив власним очам: він сміявся щиро! Я тієї ж миті натиснув на ту саму педаль:
– Пане Блюменталь, дозвольте дещо спростувати. Розпатякування перед жінкою – це вже не розпатякування, це – компліменти, що їх у наші жалюгідні часи говорять, на жаль, дедалі рідше. Жінка – це не суцільнометалеві меблі, це – квітка, їй потрібна не ділова розмова, а веселі, як сонце, слова. Краще сказати їй щодня щось приємне, аніж ціле життя працювати на неї, дотримуючись серйозності. Це я вам кажу. Теж по секрету… А я, до речі, не розпатякував, а тільки послався на основний закон фізики: синє добре пасує до білявого.
– Гарно рикаєш, леве, – сказав Блюменталь, усміхаючись. – Послухайте-но, пане Локамп! Я знаю, що міг би виторгувати ще не менш як тисячу марок…
Я відступив на крок. «От диявол підступний, – подумав я, – ось той удар, якого я й боявся…» Я вже уявляв собі, як житиму далі непитущим, і глянув на пані Блюменталь очима загнаного ягняти…
– Але ж, татусю… – мовила вона.
– Облиш, матусю, – відповів він. – Отже, я міг би, але не зроблю цього. Мені, як людині діловій, було приємно вас послухати – оце робота! Трохи забагато фантазії, а проте… А щодо «Майєра і сина» – то просто здорово. Ваша матінка не єврейка?
– Ні.
– Працювали колись у конфекції?
– Так.
– От бачите, звідти у вас і цей стиль роботи. А в якій галузі?
– У