Ті, що співають у терні - Коллін Мак-Каллоу

Скачать книгу

таке?

      – Коли ці поганці знущалися з її ляльки, вона стояла поруч і плакала так, наче її світ розпався на шматки і вже не варто жити. – Він поглянув на ляльку з частково приклеєним волоссям. – Це ж треба було таке ім’я придумати – Аґнеса! Звідки ж вона його взяла?

      – Напевне, вона чула, як я розповідала про Аґнесу Фортеск’ю-Сміт.

      – Коли я відібрав у хлопців ляльку й віддав їй, вона зазирнула Аґнесі в голову і мало не померла від страху. Щось у ляльчиних очах нажахало Меґґі, але я точно не знаю, що саме.

      – Їй завжди ввижається те, чого нема.

      – Шкода, що бракує грошей на школу. Дітлахи такі кмітливі.

      – Ой, Френку! Якби побажання були кіньми, то жебраки їздили б верхи, – зморено зауважила мати. Тремтливою рукою Фіона потерла очі й глибоко встромила в’язальні шпиці в клубок сірої вовни.

      – Більше не можу. Я так втомилася, що погано бачу.

      – Йди спати, мамо. Я задмухаю лампи.

      – Після того як пошурую в каміні.

      – Я сам. – Френк підвівся з-за стола і заховав красиву порцелянову ляльку на кухонному столі за формою для випічки тортів – подалі від гріха. Втім, він не надто переймався тим, що Джек та Г’юї знову спробують заволодіти Аґнесою: вони боялися його помсти ще більше, аніж батькової, бо Френк мав дещо злостиву вдачу. У спілкуванні з матір’ю та сестрою це не виявлялося, а от молодші хлопці потерпали добряче.

      З болем у серці Фіона дивилася на сина; було в ньому щось відчайдушне й несамовите, якийсь виразний неспокій, що провіщав лихо. От якби між ним та батьком була злагода! Але вони один одного терпіти не могли й без упину сперечалися. Може, Френк занадто турбувався про матір і співчував їй, а може, він таки був трохи матусиним синком. Якщо це так, то це її провина. Та, певно, у Френка добре й любляче серце, він хотів трохи полегшити їй життя. І вкотре вона спіймала себе на думці, що жде не діждеться, коли Меґґі стане достатньо дорослою і зніме тягар із Френкових плечей.

      Фіона взяла зі стола маленьку лампу, потім знову поставила її і підійшла до Френка, який закладав дрова у піч через широкі дверцята й возився з димовою заслінкою. На руках у нього помітно проступали вени, а долоні й пальці були такі брудні, що, здавалося, їх вже ніколи не відмити. Фіона сором’язливо простягнула руку і прибрала пасмо волосся, що впало синові на очі, – то був максимум ніжності, на який вона була здатна.

      – Спасибі тобі, Френку, і добраніч.

      Тіні прожогом кинулися навтьоки від світла, що наближалося, – то Фіона з лампою в руках тихо пройшла у двері до передньої частини будинку.

      Перша спальня належала Френку та Бобу; Фіона безшумно штовхнула двері, високо підняла лампу, і її світло хлинуло потоком на подвійне ліжко в кутку. Боб лежав на спині з відвислим роззявленим ротом і раз у раз звивався і посмикувався, мов пес. Фіона підійшла до ліжка і перевернула Боба на правий бік, щоб йому не наснився важкий кошмар, а потім трохи постояла, дивлячись на сина. Який же ж він схожий на Педді!

      У сусідній кімнаті, міцно притулившись один до одного, немов пасма в

Скачать книгу