LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Думаю, не скоро. – Педрік набив люльку грубим тютюном і витягнув вощений ґніт із великого глека, що стояв біля плити. Потім швидко тицьнув ним у вогонь, злегка прочинивши дверцята, – і ґніт зайнявся. Він відкинувся на спинку стільця й так міцно присмоктався до люльки, що вона аж забулькотіла. – Ну, як воно – почуватися чотирирічною, Меґґі? – спитав він доньку.

      – Дуже добре, татку.

      – Мама зробила тобі подарунок?

      – Ой, татку, а як ви з мамою здогадалися, що мені хотілося Аґнесу?

      – Аґнесу? – він зиркнув на Фіону і запитально підвів брову. – То її ім’я – Аґнеса?

      – Так. Вона така гарна, татку. Цілий день на неї дивилася б.

      – Їй пощастило, що вона має на що дивитися, – похмуро зауважила Фіона. – Джек та Г’юї відняли ляльку в бідолашної Меґґі, та ще й розгледіти її як слід не встигла.

      – Що ж, хлопці є хлопці. Вони дуже пошкодили ляльку?

      – Та ні. Нічого такого, що не можна було б полагодити. Френк застукав їх на гарячому, то вони не встигли завдати непоправної шкоди.

      – Френк? А що він тут робив? Він мав цілий день бути в кузні! Треба вчасно зробити Гантеру ворота.

      – Він працював на кузні цілий день. А сюди навідався по якийсь інструмент, – швидко відказала Фіона, бо знала: Педрік був до Френка аж занадто немилостивий.

      – Ой, татку! Френк – мій найкращий брат! Він врятував мою Аґнесу від убивства, а після чаю приклеїть їй волосся.

      – Це добре, – сонно мовив батько, відхиляючи голову на спинку, і заплющив очі.

      Біля печі було жарко, але він, здавалося, цього не помічав; на лобі йому виступили блискучі краплини поту. Заклавши руки за голову, батько задрімав.

      Саме від Педріка Клірі його дітям дісталося густе кучеряве волосся з рудуватими відтінками. Утім, ніхто з них не успадкував його яскраво-рудої чуприни. Він був невисокий чоловічок, немов зроблений зі сталевих стрижнів та пружин. Його ноги викривилися дугою через те, що все життя він провів верхи на конях, а руки видовжилися після довгорічної стрижки овець. Його груди та руки вкривав скуйовджений золотистий пух, і, якби Педрік був чорнявий, це здавалося б огидним. Зрештою він мав яскраво-блакитні очі зі зморшками від постійного примружування – як у моряка, що йому доводиться безперервно вглядатися в далечінь; обличчя приємне, з веселою усмішкою, завдяки якій інші чоловіки з першого ж погляду відчували до нього симпатію; величний ніс – справжній римський ніс, який, вочевидь, дещо спантеличував його ірландських товаришів, але Ірландія завжди була країною невдах. Педрік і досі розмовляв швидко, з малозрозумілим ірландським акцентом графства Голвей, трохи шепелявив і промовляв у кінці слів «с» замість «т». Але двадцять років життя під екватором таки змінили його манеру говорити, і його мова дещо уповільнилася – як у старого годинника, що потребував, щоб його добряче завели. Педрік був щасливою людиною, бо примудрявся легше за інших зносити важке життя з його надсильною працею, і, хоча він був прихильником жорсткої дисципліни

Скачать книгу