Ті, що співають у терні - Коллін Мак-Каллоу

Скачать книгу

п-п-п-перлинки! Вони попадали в тр-тр-траву, і я ніяк не можу їх знайти!

      Її очі знову заступили сльози, і кілька краплинок упали Френку на руку. Він трохи постояв, витріщившись на свою вологу шкіру, і злизав сльозинки.

      – Що ж, доведеться їх знайти, еге ж? Але якщо плакатимеш, то не знайдеш нічого. І що це за сюсюкання дитяче? Ти ж уже півроку тому замість «клясиві» промовляла правильно – «красиві»! А тепер висякайся знову і підбери свою бідолашну… як там її?.. Аґнесу. Якщо ти її не вдягнеш, у неї будуть сонячні опіки.

      Френк всадовив сестру на краю стежини, обережно подав їй ляльку, а сам став навколішки в траві й повзав, вишукуючи перлини. Нарешті він радісно скрикнув, підняв руку й показав свою знахідку.

      – Ось! Перша перлина! Я їх усі знайду, ти лишень почекай.

      Меґґі милувалася своїм найстаршим братом, поки той нишпорив у траві, час від часу піднімаючи руку з кожною знайденою перлиною; аж раптом пригадала, що Аґнеса, напевне, має ніжну і вразливу шкіру, тож її може обпекти сонце, і почала зосереджено вдягати ляльку. Вона не помітила на ній якихось серйозних ушкоджень. Волосся Аґнеси розтріпалося і тепер безладно висіло, а руки й ноги були брудні в тих місцях, де хлопчаки смикали та стискали її, але все було в порядку і працювало. Волосся Меґґі над вухами тримали черепахові гребінці; дівчинка висмикнула один із них і заходилася вичісувати волосся Аґнеси – справжнє людське волосся, вибілене до кольору золотавої соломи, що майстерно трималося на основі з клею та марлі.

      Коли Меґґі невміло й незграбно намагалася розчесати велике скуйовджене пасмо, сталося нещастя: волосся відірвалося, геть усе, і повисло безладною копичкою на зубцях гребінця. І виявилося, що за широким гладеньким лобом Аґнеси не було нічого – ні маківки, ні лисого черепа. Лише одна жахлива розвернена діра. Тремтячи від страху, Меґґі нахилилася і зазирнула всередину ляльчиного черепа. Там проступали зворотні контури щік та підборіддя; крізь розтулені губи пробивалося світло, надаючи чорному силуету зубів виразно хижого вигляду. А зверху були очі Аґнеси – дві моторошні кульки, що цокали, нанизані на дротину, яка жорстоко й немилосердно пронизувала ляльчину голову.

      Меґґі закричала – тоненько й пронизливо; відкинувши Аґнесу геть, вона верещала, затуливши долонями лице, а її тіло здригалося від ридань. Невдовзі вона відчула, як Френк розчепив їй пальці й підняв на руки, притиснувши обличчям до шиї. Дівчинка обхопила його руками і потроху вгамовувалася, аж поки близькість брата заспокоїла її, і мала відчула, як гарно він пахнув – кіньми, потом та кузнею.

      Коли ж Меґґі притихла, Френк умовив її розповісти, що трапилося; він підняв іграшку, уставився поглядом у порожню ляльчину голову та спробував пригадати, чи був всесвіт його дитинства так само обтяжений химерними страхами. І пригадав, що його переслідували інші лячні привиди – привиди людей, недобрих поглядів і лихих чуток. Йому пригадалося сором’язливе й боязке обличчя матері, її постава, тремтіння її руки, коли вона тримала його за руку.

      Що ж там побачила

Скачать книгу