LITMIR.BIZ

Скачать книгу

а борги прощалися державою, яка однією рукою давала, іншою – віднімала. Та у відстаючого колгоспу, віднімала часом менше, ніж у тих господарствах, де керівники мріяли про славу і нагороди, заради яких роками пеклася на сонці й тріщала від непосильної роботи покірна спина селянина.

      З початком весни Оленин мотоцикл, як тільки сонце піднімалося над селом, уже гурчав вулицею.

      – Чужі заміж рвуться, – ворочалася Наталка у ліжку, – а наша убереться у штани, наче мужлан, і гайсає на тому чортові. Дитяти тижнями не бачить, мало того, що без батька росте…

      Микола мовчав, удавав, що спить, а сам вслухався у віддалений гуркіт мотоцикла, аж поки той і зовсім не стихав. Подумки згоджувався з дружиною, але разом із тим батьківське серце тепліло гордістю за дочку, яка з кожним роком упевненіше стояла на землі. На своїй землі, а не десь у чужих світах.

      – Не будемо орати картоплище, – доводила Олена на черговому наряді, – дисками пройдемо у два сліди, й вистачить.

      – Та хтозна… – сумнівався Тит Феодосійович. – Може, й так.

      – А ти їй більше потурай – вона скоро не тільки тобі, а й мені на шию вилізе. Ти, Олено Миколаївно, носишся з тією пшеницею, наче куриця з яйцем, ніби її одну треба сіяти. Скільки он іще всього треба сіяти й пересівати.

      На ці слова Данила Павловича Олена посміхнулася й опустила очі. Голова вдав, що не помітив тієї посмішки, сердито перевів розмову на інше:

      – А в тебе, Тихоновичу, вчора трактор чого півдня простоював? Ви що, в чортового батька зиму робили, що у вас зараз техніка ламається?

      Бригадир тракторної бригади мовчав.

      – Я тебе питаю чи когось?

      – Та то не трактор, – виправдовувався ніяково Тихонович, – то Андрій перевтомився, задрімав трохи.

      – Ага, перевтомився, значить… – Данило Павлович у ті хвилини, коли сердився, здавався розгубленим, мовби дивувався, чому виходить саме не так, як потрібно. Не часто, але зривався на крик, потім іще більше сердився від того, що мусив кричати. – Якщо він у тебе ще раз перевтомиться, переводь його на ферму.

      – А кого я на трактор посаджу?

      – Сам сядеш. Я з вами панькатися не буду сьогодні, коли у полі стільки роботи, а в декого дірява горлянка на першому місці.

      Олена не помічала весни, тієї, що примушує відчувати, яке ж воно прекрасне, молоде життя, завмирати серце у солодкому щемі. Немов чорногуз, ходила полями, глибоко грузла у свіжовиораній ріллі.

      – Що ти там довбешся – я що, перший рік орю? – Андрія Олена не впізнавала. Часто неголений, з набряклим обличчям і колючими очима, у яких прохоплювалася відверта зневага.

      – Може, й не перший. Тільки ти ось не виорав, а пошкрябав землю. Бур’ян увесь зверху, тут і культиватор не допоможе.

      – Щось ти дуже розумна стала. Це не…

      Та Олена різко обірвала його:

      – Знаєш що, Андрію? Я у тебе про себе нічого не питаю, а бригадиру скажу, що ти знущаєшся над землею, а не ореш.

      Андрій

Скачать книгу