LITMIR.BIZ

Скачать книгу

брів на дівчину й пішов до обляпаного багнюкою «бобика».

      – А якщо мотоцикла? – обернувся біля дверцят машини.

      – Що – мотоцикла? – не зрозуміла Олена.

      – У парторга їх два, скажу хлопцям на тракторній, нехай пошепчуть старішого, вчися і їздь. Чи як?

      Оленка посміхнулася:

      – Незручно наче.

      – Буде зручно, коли для діла, – голова сів за кермо і з серцем повернув ключем. – Ну, Тит, ну…

      Через тиждень бригадир тракторної бригади після наряду підійшов до Олени:

      – Ти чого свого коня не забираєш?

      – Якого коня? – здивувалася та.

      – Павлович сказав – для тебе. Хлопці зробили, ще й пофарбували, стоїть у гаражі, як новенький.

      – Ой, Тихоновичу, – замахала руками Олена. – Я ж і їздити не вмію, і прав у мене немає.

      – Та… які там права, – Тихонович по-батьківськи поплескав дівчину по плечу. – У нас що – на полі чи в рівчаках ДАІ стоїть? А Гриша Василенко взявся тебе навчити їздити. Приходь.

      Оленка прийшла. Мотоцикл і справді стояв, мов новенький, виблискував червоною фарбою.

      – Із тебе могорич, Миколаївно, – озвався з глибини гаража старий слюсар Єврошко. – Хлопці на совість постаралися. Гришо! – гукнув кудись, за розібраного, без коліс трактора. – Бригадирша прийшла.

      – Ну що, будемо вчитися? – молодий механізатор вийшов із-за трактора, хвацько натягнув на очі картуза. Та Оленка встигла побачити, як вони насмішкувато блиснули, й відступила від мотоцикла. – Не бійсь – він не брикається, – реготнув юнак. – Оце ось дивись, отак умикається, заводимо. Сідай. Ну, чого ти?

      – Не дурій, – осмикнув його Єврошко. – Взявся учити, так учи, бо я Тихоновичу розкажу. Герой…

      – Уже й пожартувати не можна, – хлопець сам сів на мотоцикла. – Сідай позаду, – обернувся до Олени.

      Із колгоспного двору виїхали потихеньку, і Григорій пояснював Олені, як перемикаються швидкості.

      – Хочеш з вітерцем? – спитав, коли виїхали за село. Й, не чекаючи відповіді, газонув, аж синя смуга лягла. В Оленки свистіло у вухах, вітер бив по обличчю, здавалося, що мотоцикл ось-ось відірветься від землі. Вона аж очі заплющила, уявивши політ.

      Виїхали на поле, на ґрунтову дорогу, і хлопець спинив мотоцикла.

      – Сподобалося? – Оленка мовчки кивнула головою. – Ну, тоді сама сідай, не бійся. Мотоцикл – як велосипед, тільки швидкість інша.

      Дівчина зі страхом пересіла наперед і міцно вчепилася в руль.

      Наступного дня, після обіду, знову прийшла на тракторний стан.

      – Ти диви, – почула віддалік у гаражі насмішкуватий голос, – знову бригадирша прийшла. Видно, добре вчора з Гришкою покаталися, і сьогодні хочеться, – по голосу впізнала Андрія, відчула, як спалахнуло обличчя. Хтось цитьнув за трактором, хтось засміявся. А той вийшов із гаража, витираючи ганчіркою на руках мастило.

      – Може, сьогодні зі мною покатаємося? – на обличчі грала зневажлива посмішка. – Я не гірше від Грицька об’їжджаю.

      Оленка болюче закусила

Скачать книгу