LITMIR.BIZ

Скачать книгу

простягла мені аркуш. – Це мамин мобільний. І вона просить твій номер і адресу – на випадок чогось непередбачуваного.

      Майнула гадка: як надовго вона надумала лишити Лілі в мене?

      О десятій я, виснажена, сказала, що йду спати. Вона ще дивилася телевізор, сидячи по-турецькому на дивані та спілкуючись із кимось на своєму ноутбуці.

      – Не сиди довго, добре? – У моєму виконанні це прозвучало якось фальшиво, наче хтось удає дорослого.

      Лілі не відводила очей від телевізора.

      – Лілі?

      Вона підвела на мене очі, наче щойно помітила, що я взагалі тут.

      – О, до речі, я хотіла сказати. Там була я.

      – Де там?

      – На даху. Коли ти впала. І то я викликала швидку.

      Я раптом побачила її обличчя там, у темряві. Ті великі очі та бліду шкіру.

      – Що ти взагалі там робила?

      – Я знайшла твою адресу. Удома всі просто збожеволіли, і я вирішила дізнатися про тебе трохи більше, перш ніж говорити з тобою. Я прийшла сюди та побачила, що зможу піднятися на дах по пожежній драбині – а в тебе світилося. Я просто чекала, правда. Але коли ти піднялася на дах і почала вештатися по парапету, я раптом подумала, що налякаю тебе, якщо щось скажу.

      – Таки налякала.

      – Ага. Але я не хотіла. Я взагалі думала, що вбила тебе. – Вона нервово розсміялася.

      Ми з хвилину сиділи в тиші.

      – Усі думають, що я стрибнула.

      Вона глянула на мене.

      – Правда?

      – Ага.

      Якусь мить вона обдумувала це.

      – Це через те, що сталося з татом?

      – Так.

      – Ти сумуєш за ним?

      – Щодня.

      Вона замовкла. Зрештою сказала:

      – Коли в тебе наступний вихідний?

      – У неділю, а що? – Я поринула кудись у свої думки.

      – Може, поїдемо у твоє містечко?

      – Ти хочеш поїхати у Стортфолд?

      – Я хочу побачити, де він жив.

      8

      Я не стала казати татові, що ми приїдемо. Я взагалі не могла придумати, як казати такі речі. Ми припаркувалися коло нашого будинку, і я з хвилину думала над тим, як разюче будиночок батьків відрізняється від того, де мешкала вона.

      Коли я сказала, що мама обов’язково вмовить нас залишитися на обід, Лілі вирішила купити квітів. Я була запропонувала купили гвоздики на заправці, та вона розлютилася – хоч навіть і не знала людину, якій хотіла купити квіти. Мені довелося везти її в супермаркет на іншому кінці міста, де вона обрала величезний букет фрезій, півоній та жовтцю. Заплатила за нього, звісно ж, я.

      – Посидь тут хвилинку, – сказала я, вилазячи з машини. – Я їх попереджу, перш ніж ти зайдеш.

      – Але…

      – Просто роби, як я кажу. Їм потрібно трохи часу підготуватися.

      Я пройшла стежкою через маленький сад та постукала у двері. Чути було, як у вітальні працює телевізор. Я уявила, як на дивані сидить дідусь, дивиться перегони та беззвучно ворушить губами в такт тупоту копит. Я згадала ті місяці, що я не приїздила сюди, бо думала,

Скачать книгу