LITMIR.BIZ

Скачать книгу

підломилися в колінах. Він повалився на підлогу поверх свого скрипкового футляра.

      6

      Непритомним Алберт залишався менше тридцяти секунд. Коли він очуняв, Браян з тривожним виразом ляскав його легенько по щоках. Поряд з Албертом уклякла на колінах Бетані, вона дивилася на нього сяйливими очима, в яких читалося: «О, мій герою!» Позаду неї Дайна Беллмен все ще плакала в колі рук Лорел. Алберт зустрівся поглядом з Бетані й відчув, як його серце – напевне досі ціле – заповнило собою всі груди.

      – Аризонський Юдей знов на коні, – промурмотів він.

      – Що, Алберте? – перепитала дівчина і погладила його по щоці. Її долоня була чудесно ніжною, чудесно прохолодною. Алберт вирішив, що він закохався.

      – Нічого, – промовив він, і тут пілот знову ляснув його по обличчю.

      – З тобою все гаразд, хлопче? – питався Браян. – З тобою все гаразд?

      – Гадаю, так, – відповів Алберт. – Перестаньте вже мене бити, гаразд? І в мене є ім’я – Алберт. Для близьких друзів – Козир. Мене сильно поранено? Я поки що нічого не відчуваю. Вам вдалося зупинити кровотечу?

      Поруч з Бетані присів навпочіпки Нік Гопвел. На обличчі в нього була ошелешена, недовірлива усмішка.

      – Думаю, ви будете жити, друже. Я ніколи в житті не бачив нічого подібного… а бачив я багато. Ви, американці, занадто шалапутні, щоби вас не любити. Давайте сюди руку, я вручу вам один сувенір.

      Алберт простягнув руку, яка після пережитого ним мимовільно трусилася, і Нік опустив щось йому в долоню. Алберт підніс отриману річ собі до очей і побачив, що то куля.

      – Я підібрав її з підлоги, – сказав Нік. – Навіть не деформована. Мабуть, вона поцілила вам просто в груди – на майці є невеличкий слід від пороху, – а потім зрикошетила. Сталася осічка. Бог, либонь, любить вас, друже.

      – Я згадав про сірники, – слабенько промовив Алберт. – Я почасти вірив, що пострілу зовсім не вийде.

      – Це було вельми сміливо і вельми нерозумно, хлопчику мій, – промовив Боб Дженкінс. Обличчя в нього було смертельно блідим, здавалося, ось-ось він теж зомліє. – Ніколи не вірте письменникам. Слухайте їх, це скільки завгодно, але ніколи їм не вірте. Боже мій, а якби я помилявся?

      – Майже так, – сказав Браян. Він допоміг Алберту підвестись на рівні. – Тут сталося, як з тими сірниками, що ви їх підпалювали, – з тими, що з вази. Спалаху вистачило, тільки щоб виштовхнути кулю з дула. Якби порох спалахнув бодай трохи сильніше, Алберт отримав би кулю собі в легені.

      Нова хвиля запаморочення промилася крізь Алберта. Він похитнувся, і Бетані вмент обвила рукою його талію.

      – Я думаю, це було насправді сміливо, – сказала вона, дивлячись на нього такими очима, які могли натякати, ніби вона вірить, що Алберт Кавснер мусить хезати діамантами з платинового гузна. – Я хотіла сказати: це було неймовірно.

      – Дякую, – промовив Алберт незворушно (хіба що на дрібку одуріло). – Невелике діло.

      Найметкіший юдей на захід від Міссісіпі усвідомив, яке велике діло оця дівчина, що зараз міцно притискається до нього,

Скачать книгу