LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і знову прокляв свою нікчемну грецьку кров. Через неї я став не тільки розпусником, а ще й боягузом. А тепер, оглянувшись у ті літа, бачу, що так воно й було. Моє боягузтво взялося не так із розважливости й холодного розрахунку, як із дуже великої наївности й суто грецького характеру – рис, через які я не міг навіть уявити, щό в мене може бути спільного з війною. Чуття соціальної відповідальности ніколи не належало до чеснот грецького народу.

      Біля брами Лілі цмокнула мене в щоку й метнулася до вхідних дверей. Я зрозумів. Вона не могла відмовитися від своїх слів і перепроситися. Могла хіба що поспівчувати. Я мучився ніч, день і ще одну ніч, а наступного дня прийшов до Лілі й сказав, що запишуся добровольцем. Вона сполотніла. Тоді заридала й кинулась у мої обійми. Так само повелася, дізнавшись про це рішення, й моя мати. Але її пройняв тільки біль.

      Мене визнали придатним до військової служби й прийняли в армію. Я став героєм. Батько Лілі подарував мені старого пістолета. Мій батько розкоркував пляшку шампанського. Повернувшись до своєї кімнати, я з пістолетом у руках сів на ліжко й заплакав. Не від страху, а тому, що розчулився благородством свого вчинку. Досі в мене ніколи не було чуття громадянського духу. Крім того, я гадав, що здолав свою грецьку половину й нарешті став справжнім англійцем.

      Мене записали до Тринадцятого лондонського стрілецького полку – Кенсинґтонського полку принцеси Луїзи. Там моя особистість розполовинилася. Одна частина спостерігала події, а друга старалася забути побачене. Нас навчали не так мистецтва вбивати, як уміння гинути. Вчили бігти з проміжками по два кроки в атаку – на дула, що випалюють сто п’ятдесят куль за хвилину. Так само робили німці та французи. Мабуть, ми виступили б проти такої науки, якби всерйоз припустили, що колись станемо до бою. Але тоді ходила байка, що добровольців залучатимуть тільки в конвої та комунікації. У боях братимуть участь тільки регулярні війська і резерв. Та ще й нам щотижня втовкмачували, що війна обходиться дуже дорого, а тому закінчиться не пізніш як за місяць.

      …Було чутно, що Кончіс поворухнувся на шезлонґу. Настала тиша, я чекав дальшого розвитку історії. Але він замовк. Зорі мерехтіли в прозорих осяйних хмаринках над подібною до сцени терасою.

      – Може, хочете бренді?

      – Сподіваюся, ви не припините розповідати.

      – Випиймо трохи бренді.

      Кончіс звівся й запалив свічку. А тоді зник.

      Лежачи в кріслі, я задивився в небо. Ціла вічність відділяє тисяча дев’ятсот п’ятдесят третій рік від тисяча дев’ятсот чотирнадцятого. Той тепер триває на одній із планет, що обертаються навколо найдальших, найтьмяніших зірок. Величезна прогалина, стрибок у часі.

      І ось знову чутно кроки. Цього разу вони наближаються. Та сама швидка хода. Надто вже душно, щоб так прудко ходити. Хтось хоче якнайскоріше добратися до вілли, причому непомітно. Я кинувся до парапету. Якраз встиг угледіти бліду постать, що на іншому краю будинку збігла вгору сходами й щезла під аркадою. Я не міг придивитися, бо після довгого часу в пітьмі пломінець

Скачать книгу