LITMIR.BIZ

Скачать книгу

говорив і робив, просякло душком театральности, чогось режисерованого й випробуваного на репетиціях. Про свій перший приїзд сюди він розповідав не як очевидець і учасник події, а як драматург, що описує сцену, потрібну для розвитку дії.

      – Я зразу ж постановив тут оселитися, – повів він далі. – Не міг проминути це місце. Тільки тут моє минуле могло злитися з прийдешнім. Тож я залишився. І сьогодні я тут. Ви теж.

      Навіть у пітьмі відчувалося, що Кончіс спостерігає за мною. Якийсь час я не озивався. Останні слова він особливо наголосив.

      – І ви це мали на увазі, кажучи про ясновидство?

      – Я мав це на увазі, кажучи про випадковість. У житті кожного з нас настає поворотна мить. Тоді мусиш примиритися з самим собою. Не з таким, яким хочеш стати, а з таким, яким ти став і завжди будеш. Ви ще дуже молоді й не можете цього знати з власного досвіду. Поки що ваше буття – це становлення.

      – Мабуть, так.

      – Не «мабуть», а цілком певно.

      – А що буде, коли проґавиш цю… поворотну мить?

      Мені здавалося, що таке вже колись було – тиша дерев, гудок афінського судна, чорний зів рушничного дула.

      – Тоді будеш такий, як більшість людей. Мало хто може відчути, що наспіла мить, і відповідно поводитися.

      – І ця людина належить до обранців?

      – Так. До обранців випадку. – Кончіс рипнув стільцем. – Подивіться-но. Рибалки з ліхтарями.

      Вдалині, біля підніжжя гір, в густій тіні, мерехтів пил рубінових вогників. Не знати, чи то просто так сказано про ці ліхтарики, чи то йшлося про те, що вони якимсь чином символізують обранців.

      – Подеколи ви, пане Кончісе, заманюєте й підманюєте.

      – Стараюся, щоб таке рідше траплялося.

      – Сподіваюся на те.

      – Вам не здається, що мої слова заважать у вашому житті більше, ніж звичайнісінька балаканина? – спитав Кончіс, трохи помовчавши.

      – Напевно, так.

      Знову пауза.

      – Я не потребую ввічливости. Під нею завжди криється відмова глянути у вічі іншій дійсності. Зараз скажу таке, що вас може вразити. Знаю про вас те, чого ви самі не знаєте… – Він перервав мову, ніби хотів дати мені час приготуватися до шоку. – Ви теж ясновидець, Ніколасе, хоч вважаєте, що це не так. Я ж то знаю.

      – Я не ясновидець. Справді, – заперечив я, перегодив і докинув: – Цікаво дізнатися, чому ви так вважаєте.

      – Мені відкрилося.

      – Коли?

      – Волію не говорити про це.

      – А однак мусите. Я ж досі не знаю, що ви хочете сказати цим словом. Якщо вам ідеться тільки про щось на зразок інтуїції чи натхнення, то згоджуся, що я таки ясновидець. Однак, здається, ви маєте на увазі щось інше.

      Кончіс не зразу відповів. Наче хотів, щоб я за той час оцінив різкий тон свого голосу.

      – Ви поводитеся так, ніби я звинуватив вас у злочині, – озвався він. – Або в зіпсованості.

      – Перепрошую. Але я ні разу не мав справи з телепатією та ясновидством, – відповів я й наївно додав: – Я взагалі атеїст.

      – Звісно, розумна

Скачать книгу