LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Іліума, до речі, вельми цікава.

      – Та невже? Дуже цікаво!

      – У давні часи він слугував трампліном, так би мовити.

      – Трампліном?

      – Для переселенців, що прямували на Захід.

      – Он як…

      – Тут люди забезпечували себе речами, необхідними в дорозі.

      – Дуже цікаво!

      – Приблизно на тому ж місці, де зараз розташована Дослідна лабораторія, тоді знаходився старий форт. Там тримали злочинців зі всього округу, а також здійснювали публічні страти.

      – Отже, злочини й тоді до добра не доводили, як і в наші часи.

      – У 1782 році там повісили чоловіка, котрий убив двадцять шість осіб. Мені здається, що було б варто комусь написати книгу про нього. Звали його Джордж Майнор Моуклі. На ешафоті він заспівав. Сам склав пісню заради такої нагоди.

      – І про що ж він співав?

      – Слова пісні ви можете знайти в Історичному товаристві, якщо це вас справді зацікавило.

      – Ні, я тільки хотів уточнити її загальний зміст.

      – Загальний зміст такий, що він ні про що не шкодує.

      – Бувають же такі люди!

      – Ви лише подумайте! – сказав доктор Брид. – Мати двадцять шість смертей на своєму сумлінні!

      – Аж голова йде обертом, – сказав я.

      14

      Коли в автомобілях були кришталеві вазочки

      Моя важка голова хитнулась на затерплій шиї: колеса блискучого «Лінкольна» доктора Брида знов зіштовхнулись із трамвайними рейками.

      Я спитав Брида, скільки людей намагаються дістатись Загальної сталеплавильної компанії кожного ранку о восьмій годині, і він відповів: тридцять тисяч.

      Полісмени в жовтих дощовиках стояли на кожному перехресті, їхні руки в білих рукавичках рухались усупереч вказівкам світлофорів.

      А світлофори, яскраві привиди серед сльоти, вели далі свою нікчемну гру, підказуючи автомобільному льодянику, що робити. Зелений – рухатись. Червоний – стояти. Жовтий – бути готовими до змін, уважними.

      Доктор Брид сказав мені, що Гоніккер замолоду одного ранку просто кинув свою машину в потоці іліумського транспорту.

      – Полісмени мусили виявити причину затримки, і вони знайшли Феліксову машину в самій середині потоку: двигун працював, у попільничці лежав недопалок сигари, свіжі квіти у вазочках…

      – У вазочках?

      – Це був «Мармон», розміром із невеличкий паровоз. На облямівці дверцят були прикріплені кришталеві вазочки, і Феліксова дружина щоранку ставила в них свіжі квіти. Ось ця машина й застрягла посередині транспортного потоку.

      – Подібно до «Марії Целести»[6], – підказав я.

      – Поліція витягла її звідти. Знаючи, чия це машина, вони зателефонували до Фелікса та дуже ввічливо пояснили, де він зможе її забрати. Фелікс відповів їм, що більше не має потреби в «Мармоні», хай залишать його собі.

      – І вони залишили?

      – Ні. Вони подзвонили його дружині, вона прийшла й забрала машину.

      – До речі, як її звали?

      – Емілі, – доктор Брид

Скачать книгу