LITMIR.BIZ

Скачать книгу

було за ним, та він, пробігши зо два десятки метрів, спинився, і невродливе, майже потворне обличчя ще більше спотворила гримаса болю.

      – Тобі пора, – сказав він з якоюсь нелюдською люттю. – Чуєш, пора?!

      – Що ти маєш на увазі? – спитав я на бігу.

      Він не відповів, жбурнув у мене сухою гіллякою і побіг убік за кущі. Я зрозумів, що навряд чи наздожену його. Та й бажання переслідувати несподіваного нападника не було. От тільки хто він – божевільний чи кимось підісланий?

      «Підісланий?» Думка, що з’явилася зненацька, здивувала мене. Але ще більше здивувала наступна – мені здалося, що я знаю, що означають його загадкові слова. Слова про те, що мені пора.

      ІV

      – Ви із сорок восьмої кімнати? – перепитала мене чергова у вестибулі корпусу.

      – Так, – підтвердив я.

      – Вам телеграма, – сказала вона.

      – Телеграма?

      – Так, телеграма. – Вона простягла мені бланк.

      «Розкажи їй усе і негайно повертайся», – таким був текст телеграми.

      Зворотної адреси не виявилося, але значилося, що відправлена вона сьогодні вранці з Густого Лугу. Повертайся? Хтось хоче, щоб я повертався, не добувши строку в пансіонаті? Моя колишня хазяйка і коханка? Хтось із моїх рідних? Але коли щось трапилося, то принаймні могли б пояснити що?

      Я стояв, тримав бланк телеграми в руці, яка поступово терпла, ставала начеб чужою. А втім, я сам робився чужим самому собі. «Розкажи їй усе», – невже хтось у Густому Лузі мав на увазі Інгу?

      Я озирнувся, начеб шукав її тут, у вестибулі. Але її не було. Тільки чергова стояла і дивилася на мене співчутливо. Певно, прочитала цей загадковий текст.

      – Там, надворі, холодно, – сказав я.

      – Що ви сказали? – перепитала чергова.

      – Я сказав, що надворі холодно.

      – Обіцяли, що завтра знову прийде потепління, – сказала чергова.

      – Потепління? – перепитав я. – Звідки ви знаєте?

      – Чула по радіо.

      – По радіо?

      – Так, по місцевому. То несподіване короткочасне похолодання. Іноді таке буває і серед літа. Рідко, але буває.

      – Он як, короткочасне, – повторив я і раптом подумав, що це похолодання до речі. Дуже до речі. Воно може слугувати виправданням моєму від’їзду.

      Гм, а хіба я збираюся від’їжджати? Куди і навіщо? До маленького задрипаного містечка, звідки хтось божевільний надіслав безглузду телеграму?

      «Не в телеграмі справа», – сказав хтось мені.

      «А в чому?» – спитав я його.

      Відповіді не отримав. Чергова стояла переді мною і щось говорила. Та я ніяк не міг добрати змісту її слів. Чи й до мене вона зверталася?

      До вестибулю зайшла молода пара. Здається, це не пара, яка селилася в пансіонаті, а таки молоде подружжя. Принаймні так мені казала Інга. Інга? Щойно я вдруге за цілий ранок згадав про Інгу, як збагнув, що маю її негайно побачити.

      – Я, здається, змерзла, – сказала молода жінка, коли подружжя проходило повз мене.

      – Зараз

Скачать книгу