LITMIR.BIZ

Скачать книгу

неодмінно в шию.

      – Уявляєш, я знала, що не можна бігти, і все ж бігла, – казала Інга. – Бігла, і мені здавалося, що село втікає від мене.

      – То ти із села? – спитав я.

      – Ні, я там відпочивала в бабусі, – сказала Інга. – В татової мами.

      – Дурненька, – сказав я і поцілував її в лоба.

      Лоб виявився холодним і чомусь спітнілим. Я раптом подумав, що було б дуже смішно, якби ми стали зараз кохатися отак посеред грози.

      – Страшенно хочеться курити, – сказав я.

      – Ти ж казав, що кинув.

      – Так, кинув, а тепер захотілося.

      – Сигарети лишилися в моїй кімнаті, – з жалем сказала вона.

      – То, може, підеш і візьмеш? – запропонував я.

      – Зараз?

      Я відчув, із яким здивуванням вона це спитала. Так, ніби я перед тим запитав, чи готова вона полетіти на Марс. Або вилетіти на мітлі крізь розчинене вікно.

      «А чому б і ні?» – хотілося мені запитати.

      Та я стримався. За вікном уже шумів дощ. Я відчув, як терпко, аж забиває подих, пахне море. А може, цей запах належав чомусь іншому?

      – Я пожартував, – сказав я.

      І раптом несподівано збагнув, що мене дратує запах цієї жінки. Чому б це?

      «А чого хочеш ти?» – спитав я себе.

      Відповіді не було. Бризки дощу залетіли в кімнату і впали нам на обличчя.

      – Я спробую зачинити вікно, – сказав я і звівся на лікті.

      – Ти зовсім не боїшся? – спитала Інга.

      – Чого б я мав боятися?

      Я встав і підійшов до вікна. Холод тут відчувався набагато більше. Над горами, які щільно обступили наш пансіонат, гроза була повновладним господарем. Спалахнула начеб зовсім поруч блискавка. Я подумав, що якби цієї миті хтось заглянув у вікно, він би побачив, яке в мене бліде обличчя. Ні, не тому, що я боявся грози чи боявся, що блискавка може залетіти в кімнату. Цієї миті я гранично чітко відчув, що ця блискавка розкраяла надвоє моє життя.

      Інга підійшла і стала поруч. Вона загорнулася в ковдру і все ж чомусь тремтіла, це я добре відчував.

      – Глянь, вогник, – сказала вона. – Невже хтось такої погоди вийшов у море?

      – Можливо, – погодився я. – Напевне, тоді ще грози не було.

      – Тоді – це коли, як ти вважаєш?

      – Ще, напевно, звечора.

      – Може, то рибалка? Але хіба б він не відчув наближення грози?

      – Може, він з товариства морських самогубців?

      – Не жартуй так, Платошо, – попросила Інга. – Уявляєш, як там зараз самотньо?

      Наступної миті грім шарахнув зовсім поруч. Ні, спершу різонула очі блискавка, і майже відразу вдарив грім.

      Але я встиг побачити, як лісом, що прилягав до санаторію, хтось біжить. То була жінка, я добре встиг розгледіти. Розхристана простоволоса жінка.

      – Ти побачив? – раптом спитала Інга.

      – Кого?

      – Там, внизу, хтось біг через ліс.

      – Бачив.

      І ледве я це вимовив, ми почули пронизливий моторошний крик. Здавалося, цей жіночий крик змусив здригнутися

Скачать книгу