LITMIR.BIZ

Скачать книгу

проходжу повз похмільного Віттенборна.

      Моя секретарка, Джин, яка у мене закохана і з якою я, певно, зрештою одружусь, сидить за столом. Цього ранку, щоб, як звичайно, привернути мою увагу, вона вбрана неймовірно дорого і зовсім недоречно: кашеміровий кардиган від «Шанель», кашеміровий светр під горло й кашеміровий шалик, сережки зі штучних перлів, брюки з шерстяного крепу від «Барніз». Наближаючись до її столу, я знімаю навушники. Вона підводить очі й несміливо посміхається.

      – Запізнюємося? – запитує вона.

      – Ходив на аеробіку, – я незворушний. – Вибач. Є щось для мене?

      – Ріккі Гендрікс скасував сьогоднішню зустріч, – говорить вона. – Не сказав, яку саме чи чому.

      – Я іноді ходжу з Ріккі на бокс до клубу «Гарвард», – пояснюю я. – Ще щось?

      – І… Спенсер хоче з тобою випити у «Флюті Пір 17», – посміхається вона.

      – Коли? – питаю я.

      – Після шостої.

      – Не зможу, – кажу я, заходячи до кабінету. – Відмов йому.

      Вона підводиться з-за столу і йде за мною.

      – О, що ж мені сказати? – здивовано запитує вона.

      – Просто… скажи… «ні», – кажу я, знімаючи пальто від «Армані» й вішаючи його на настінний вішак від «Алекс Лоеб», який я купив у «Блумінґдейлз».

      – Просто… сказати… «ні»? – повторює вона.

      – Ти сьогодні вранці дивилась «Шоу Патті Вінтерс»? – запитую я. – Про аутизм?

      – Ні, – вона посміхається так, ніби моя залежність від «Шоу Патті Вінтерс» її зачаровує. – І як воно?

      Я взяв вранішній випуск «Волл-стрит джорнел» і продивляюсь першу сторінку – суцільна безглузда чорнильна пляма.

      – Здається, коли я його дивився, у мене були галюцинації. Не знаю. Не впевнений. Не пам’ятаю, – буркочу я, кладу «Джорнел» назад і беру свіже число «Файненшл таймс». – Справді не знаю.

      Джин стоїть і чекає вказівок. Я сідаю за стіл зі скляною стільницею від «Палацетті», зітхаю і складаю разом руки. Галогенові лампи з обох боків столу вже горять.

      – Гаразд, Джин, – починаю я. – Замов столик на трьох у «Кемолз» на дванадцяту тридцять, а якщо там не буде – спробуй у «Крайонз». Згода?

      – Так, сер, – каже вона жартівливим тоном і розвертається, щоб піти.

      – Чекай, – кажу я, дещо згадавши. – Треба замовити столик на двох на сьогоднішній вечір в «Аркадії».

      Джин розвертається дещо стурбована, але досі усміхнена.

      – Щось… романтичне?

      – Ні, дурненька. Облиш, – кажу я їй. – Я сам замовлю.

      Дякую.

      – Я все зроблю, – каже вона.

      – Ні, не треба, – махаю я рукою. – Будь сонечком і принеси мені «Пер’є»,[50] добре?

      – Сьогодні маєш чудовий вигляд, – каже Джин, перш ніж піти.

      Її правда, але я нічого не кажу, тільки дивлюся через увесь кабінет на картину Джорджа Стаббса, думаючи, чи не перевісити її – може, вона надто близько до музичного центру «Айва» зі стереоприймачем AM/FM, двокасетним магнітофоном, напівавтоматичним програвачем

Скачать книгу