LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вдячно киває, хоч і не зводить очей із цифр, що, швидко змінюючись, світяться над дверима. У житті він значно нижчий, і на ньому така ж пара вайфарерів, як і на мені. Він одягнений у сині джинси, білу футболку та піджак від «Армані».

      Щоб порушити помітно незручну тишу, я відкашлююсь і кажу:

      – Ви чудово зіграли в «Бармені». Як на мене – хороший фільм, і «Найкращий стрілець» теж. Мені дуже сподобалось.

      Том Круз відводить погляд від цифр і дивиться просто на мене.

      – Він називається «Коктейль», – м’яко каже він.

      – Перепрошую? – збентежено кажу я. Він відкашлюється і каже:

      – «Коктейль». Не «Бармен». Фільм називається «Коктейль».

      Довга пауза. Лише звук тросів, які піднімають ліфт угору, конкурує з тишею, що важко висить між нами.

      – О, так. Справді, – кажу я, наче щойно пригадав назву. – «Коктейль», дійсно, – кажу. «Бейтмене, і про що ти думаєш?» Я трясу головою, наче намагаючись прочистити її, і, щоб все владнати, простягаю руку. – Привіт, я Пат Бейтмен.

      Круз невпевнено потискає її.

      – То що, – веду я далі, – вам подобається жити в цьому будинку?

      Він робить довгу паузу, перш ніж відповісти:

      – Начебто так.

      – Тут чудово, – кажу я. – Чи не так?

      Круз киває, не дивлячись на мене, і я знову натискаю кнопку свого поверху, майже автоматично. Ми стоїмо мовчки.

      – Тож… «Коктейль», – кажу я нарешті. – Так він називається.

      Він нічого не каже, навіть не кивне мені, але якось дивно дивиться, спускає окуляри і каже, трохи скривившись:

      – Ем… у вас кров із носа тече.

      Якусь мить я стою нерухомо, перш ніж зрозуміти, що з цим треба щось зробити, потім прикидаюсь збентеженим, нервово торкаюсь носа, виймаю свій носовичок від «Поло» – він уже весь у коричневих плямах – і витираю кров із ніздрів, в цілому, наче все роблю правильно.

      – Це, певно, висота, – сміюсь я. – Ми ж так високо. Він мовчки киває й дивиться на цифри. Ліфт зупиняєть ся на моєму поверсі. Коли двері відчиняються, я кажу Тому:

      – Я ваш великий фан. Дуже приємно нарешті вас зустріти.

      – Так, звісно, – всміхається своєю знаменитою посмішкою Круз і тисне на кнопку «Зачинити двері».

      Дівчина, з якою я сьогодні зустрічаюсь, Патрісія Воррелл – білявка, модель, нещодавно вилетіла з коледжу «Світ Браєр» після першого ж семестру – залишила на автовідповідачеві два повідомлення про те, як вкрай важливо, щоб я їй передзвонив. Я розслабляю вузол синьої шовкової краватки від «Білл Робінсон» з візерунком під Матісса, набираю її номер і йду через усю квартиру, щоб увімкнути кондиціонер.

      Патрісія відповідає на третій раз:

      – Алло?

      – Патрісіє, привіт. Це Пат Бейтмен.

      – О, привіт, – каже вона. – Слухай, у мене дзвінок на другій лінії. Можна я передзвоню?

      – Ну… – починаю я.

      – Це з мого спортзалу, – каже Патрісія. – Вони щось наплутали з рахунком. Зателефоную за мить.

      – Так, – кажу я й вішаю

Скачать книгу