LITMIR.BIZ

Скачать книгу

лікар і філософ, жив на початку ХІ століття, цитований від Сходу і до Заходу тисячі разів. Латинська редакція, пересипана арабізмами. Тепер він ухопився за ниточку.

      Посміхаючись, Декамбре стояв на сходах і чекав на бретонця. Він перейняв його на ходу.

      – Ле Ґерне, ви добре спали?

      Жос чітко бачив, що щось трапилося. Худе і бліде обличчя Декамбре, зазвичай навіть трохи землисте, ожило, ніби осяяне сонцем. Цинічний і трохи позерський осміх, притаманний Декамбре, сьогодні змінила щира радість.

      – Я його розкусив, Ле Ґерне, розкусив.

      – Кого?

      – Нашого педанта! Я його розкусив, богом клянуся. Відкладіть для мене «химери» за день, я тікаю в бібліотеку.

      – Униз, у ваш кабінет?

      – Ні, Ле Ґерне. У мене ж не всі книжки є.

      – Невже? – вражено відповів Ле Ґерн.

      Декамбре накинув пальто на плечі і, затиснувши між ногами портфель, переписав «химерну» ранкову записку:

      Після того, як властивості пір року переплуталися, коли зима – спекотна, хоча б мала холодною бути; літо студене, замість спекотного, а осінь і весна так само, бо ця велика неврівноваженість указує на поганий стан зірок, і повітря (…).

      Він сховав аркуш, а тоді зачекав ще кілька хвилин, щоби послухати про кораблетрощу дня. За п’ять дев’ята він пірнув у метро.

      Х

      Цього четверга Адамберґ прибув у кримінальний розшук після Данґлара. Траплялося це надзвичайно рідко, тож заступник кинув на нього довгий погляд. Риси обличчя комісара мали пожмаканий вигляд, як у людини, що спала лише кілька годин: з п’ятої до восьмої ранку. Невдовзі він пішов випити кави у найближчий бар.

      Камілла, зробив висновок Данґлар. Учора ввечері повернулася Камілла. Данґлар мляво вмикав свій комп’ютер. Він же спав на самоті, як і завжди. Він був негарним: обличчя – позбавлене форми, тіло розширювалося донизу, як розплавлений віск зі свічки… І якщо раз на два роки він міг доторкнутися до жінки, це вже було щастя. Данґлар струсив із себе похмурі думки, які завжди тягнули його до ящика пива, пригадавши осяйні – наче промінчики світла – обличчя своїх п’ятьох дітей. Насправді, п’ятий – той, що зі світло-блакитними очима – був не від нього, але дружина залишила йому всіх п’ятьох за ціною чотирьох, коли йшла геть. Уже минуло багацько часу – вісім років і тридцять сім днів – відколи Марі, вбравшись у зелений костюм, повернулася до нього спиною, пройшла коридором, відчинила двері, а тоді зачинила їх. Довгі два роки і шість тисяч п’ятсот пляшок пива він не міг викинути цей образ зі своєї голови. Діти – двоє близнюків, двоє близнючок і блакитноокий малий – перетворилися для нього на нав’язливу ідею, на його гавань, на його порятунок. Він тисячі годин витратив на те, щоб нарізати моркву тонко-тонко, відмити всіх чисто-чисто, приготувати бездоганні портфелі, все гарненько випрасувати, віддраїти умивальники до повної дезінфекції. Потім цей абсолютний перфекціонізм поволі згас, повернувши Данґлара, якщо не до нормального, то хоча б до прийнятного стану – кількість випитих пляшок зменшилася до тисячі

Скачать книгу