Гра в піжмурки - О. Іден

Скачать книгу

причина, коли в тебе у кармані всього 5 гривень, а базар давно пропиває гроші в генделику.

      – Я дам тобі мій шарф. – не питаючи знову дозволу, напинав їй на голову шарф, зв’язаний її ж руками. Ніби шматок скинутої шкіри клеїв його за допомогою ПВА до гадюки, але ж на скільки звабливої… Моєї Зеленоокої.

      Ошпарила колючим поглядом й бризнула в очі матюки закодовані в азбуку Морзе її пухких губ.

      – Ах ти ж…

      – Знаю.

      Фрагмент № 4

      Купив свічечки найдешевші. Дві гривні – й воскові палички тримав у руках. Скупердяй? Можливо, та любов до Бога вимірюється не у грошах, а в силі віри. Моя сила віри набирала обертів…

      Церква ковтнула світло і миротворча тиша окутала нас по самі маківки. Людей виявилось небагато. Лише декілька бабусь заклякли в молитовній позі. Тоді, вони мені нагадували дерев’яні статуї побитих лишаєм. Тримаючи Леську за руку, я підвів її до стійника із свічками. Маленькі вогники рухались в меланхолічному танці на розплавленому воскові й стрибали в очах Лесі, коли сльози пробили уявну дамбу її душі. Стояв на небезпечно близькій відстані від неї; відчував її подих на своїх вустах й кусав язик шукаючи потрібних слів. Від такого туподумства пересохло в горлі. Та все ж п’яна муза воскресла:

      – Я багато говорив тобі за прощення, але ти мене зовсім не хочеш слухати.

      – Андрію…

      – Мовчи. Дай мені завершити, а потім роби те, що вважаєш за потрібне.

      Опустила погляд.

      Глибоко вдихнувши, я продовжив.

      – Знаю, наламав дров не одну машину та ще й вагон в придачу. Останнім часом, я був покидьком. Забив на наші відносини, приділяв тобі мало часу, не підтримував, коли ти цього найбільше потребувала, а я дедалі віддалявся від тебе й ставав чужим. Та клята переписка остаточно прикінчила усе тепло й кохання, яке ти мала до мене. І тільки втративши тебе – розумію, як сильно тебе кохаю. – і тут вичудив, мабуть, гріх чи щось схоже на нього. Став на коліна перед нею. Потилицею відчував, як бабці-статуї дивились на мене й плюються уявною слиною.

      – Андрію, що ти робиш. – шептала Леська. – Не сором мене.

      Не звертав, а продовжив гнути лінію.

      – Клянуся тобі перед Богом, Зеленоока, я змінюся. Стану кращим і обіцяю, все буде по-іншому. Тільки, благаю, дай мені шанс все змінити.

      – Андрію, піднімися із колін. На нас люди вже дивляться. – сльози зливались в мілкі річки.

      – Не встану, якщо не пообіцяєш.

      – Добре, добре, тільки піднімись. – її словам вірила, лише моя дитяча наївність. Цього було досить.

      Фрагмент № 5

      Локація змінилась на лавочку з кіоском. Позаду нас селфилось погруддя Шевченка й мацало спину Лесьці, котра маленькими ковтками сьорбала каву. В руках диміла цигарка. Я грів руки між її колінами й чекав продовження словесних лизунів. Про реальні навіть не думав. Лише про наше з нею порно. Чомусь, в мене завжди визирали такі думки, коли ставало гаряче від холоду.

      – Ти підступний. – посміхнулась до мене видихаючи дим із легень.

      – Знаю. –

Скачать книгу