LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мить дзвонив Лесьці.

      – Андрію, чого ти дзвониш?

      – Це правда, що ти з ним? – в груди хтось бахкав молотом.

      – Ти взагалі про що? – відчув її непідробне здивування. Хоча, коли захоче, вона гарно брехала.

      – Я про того дегенерата. – зробив паузу, щоб хоч на дещицю заспокоїтись. – Зайшов на твою пошту й зараз читаю від нього повідомлення.

      – Що? – а потім шквал обурення. – Ти взагалі вже розум втратив?

      – Запитаю ще раз! – стріха вже горіла. – Ти зустрічаєшся із ним?

      – Це не твоє діло чи я з ним, чи ні. І взагалі, не наярюй мені більше, бо зміню номер, або поставлю тебе на переадресацію.

      Вона обірвала розмову. Мене трусило у білій гарячці. Кричав як дівка в подушку і уявляй, як намотую кишки того імбіцила на вила.

      Фрагмент № 3

      Наступного дня, я розпочав шлях до повного свого приниження й втрати останніх краплин гордості. Тоді, мені було зовсім начхати. В голові лише крутились шестерні зламаного годинника й слова, які тоді мені здавались магічними або ж молитвою: «Я поверну Леську. Шанс є…»

      На горизонті блимала надія, адже скоро мало бути чотирнадцятого лютого й наша річниця. Це так мило, що аж блювати тягне. Всю цю виселку зламала звістка, котру і так знав – вона з іншим. Але ще пісок собі в чай не підсипав і з чистим рожевим серцем робив їй трішки приємностей. Клепав презентацію у PowerPoint про найкращі миті в наших стосунках. Відчував себе аніматором, хоча із руками трішки із жопи. Наївно вважав – пробачить чи шальки терезів схиляться у мою сторону. Самі ж знаєте як це – кохати… Їй сподобалось:

      – Навіщо ти скинув її?

      – Хотів зробити тобі приємно, Зеленоока.

      – Не називай мене більше так. Не маєш права. Довів мене лише до сліз.

      – Я не хотів цього, вибач.

      – А що хотів? Переспати з тою повією?

      – Лесь…

      – Забуть мене і не пиши більше. Ми дорослі люди, тому давай без цих істерик. Я буду жити своїм життям, а ти своїм.

      Перша спроба впала в обідране пір’я купідона. Я знову дер горлянку збиваючи кулаки.

      Жертви хворого кохання так легко не здаються, отже знову колупав план, немов чиряка на дупі, як зустрітись із Леською. І тут фортуна нарешті приклала мене до своїх грудей, а я дитятком почав смоктати її молочко.

      Телефон знову лизав гудками щоку:

      – Привіт.

      – Андрію, що ти знову хочеш? – роздратування в її голосі так і пашіло.

      – Пам’ятаєш, я брав диски твого батька? Так от, хочу їх повернути.

      – Залиш їх собі.

      – Не хочу. Ти ж кажеш я маю жити без думки про тебе, а вони ще одна скалка в око.

      – Гаразд. – шкірою відчув, як вона закатує очі. – Заберу диски і все. Ніяких умовлянь чи ще чого. Ти зрозумів?

      – Так. – посмішка Гуїплена не стиралась з обличчя.

      – Де ти хочеш зустрітись?

      – Біля Гастронома на дванадцяту годину. Тобі буде зручно?

      – Я питаю якого дня.

      – В п’ятницю.

      – Гаразд.

      У вухо били гудки чимось

Скачать книгу