ТОП просматриваемых книг сайта:
.
Читать онлайн.
– Вибач. – знітився по справжньому.
– Сідай. Накормлю. – взяла виделку з моїх рук.
– Не треба, мамо. Я наївся.
Моя байдужість до світу білого дала тріщину на мамі. Обійняв. І так захотілось стати знову білобрисою малишньою. Бігати полем. Як тоді, спалити його до рижої щетини. Красти протигази із школи, а потім відчувати бузинову палицю на спині під крики найріднішої жінки – матері.
Вона стривожилась. Подивилась на мене. Я злякався, що загляне мені в душу. Відсторонився.
– Андрію, що з тобою? – очі спохмурніли.
– Все гаразд. – отруйний мед так і стікав по зубах. – втомився лише.
Поцілував неньку в щоку.
– Побажай татові від мене хороших снів.
Дременув до своєї кімнати. Тікав від її погляду й небажаних розпитувань. Завалився на ліжко. Не роздягався. Так і заснув. Останній глибокий і тихий сон. Бо завтра, розпочнеться індивідуальне пекло, що спалить душу. І взагалі, чи тоді була вона у мене?
Фрагмент № 2
Індивідуальна геєна не розпочалось. Або ступив лише на стежку першого кола Дантового пекла. Роздер очі десь о півдні. Алкоголь вивітрився із сечею, приблизно тоді, коли я ходив за вітром на сніг під вікном. Тільки дивно, як я зміг випорожнитись з другого поверху крізь москітну сітку. Це таємниця номер два після Бермудського трикутника. Але полишимо ліричні відступи й перейдемо до головного. Ну, практично головного. Як казав мій товариш кухар: «Що за обід без салату і гарніру?!» Про компот я взагалі мовчу.
Точка відліку мого самообману я поставив першого лютого. Якраз, за два тижні до нашої з нею річниці. За два тижні від початку кінця. Цілими днями валявся на ліжку. Брьохався у хвилях покривал й посипав голову золою й думав про те, який я нещасний й ображений на світ. Виливав Маші свої віртуальні соплі у ВК й розпинався про те, як добре мені:
– Ніби Еверест скинув із плеч. Тепер дихаю на повні груди й думаю як впорядкувати життя.
– Ты умничка. Я рада что у тебе все ок. А про неё не думай, она того не стоит. Посмотри вокруг, сколько красивых девушек ходить.
– Мені зараз ці дівахи, ніби гнилий лимон. Я перейшов в режим целібату.
– Ты просто осел! Ты же живёшь у ЦПХ! Возьми себе любую й закрути с нею роман. Вмиг забудешь свою Алесю.
– Вона не моя… Нічийна. Хоча, можливо вже й надибала собі іншу частину едемового яблука.
– Ой! Кончай со своей философией. Тошнит от этого. Ты лучше скажи, когда в Киев собираешься? Хочу с тобою поговорить й поставить твои мозги на место.
– В Кінці лютого. Можливо, на початку березня. Я ще не відпочив від міста й згадок.
– Очень хорошо тебя понимаю. Ты только не кисни там, у селе.
– Й не збирався. Я хотів в тебе щось запитати… Як гадаєш, чи мутити пізніше із Юлею? Вона ж гадає, що я відморозився від неї… Мабуть, образилась… Ну це звісно, якщо я не був їй байдужим.
– Я не хочу вмешиваться