Невідоме Розстріляне Відродження - Антология

Скачать книгу

спалене, цілунків слід ховаєш —

      По тілі радісні в світи, у цвіт – сліди.

      У морі

      Вітрило – вирване крило пташине…

      Лункая чаша, що п’є вітер вічно…

      а обрій заточився… плине… плине…

      а обрій серце ссе… і болем його палить…

      Прощайте всі… Я в морі… Вас не кличу

      Земля і беріг – це ж любов забита!

      що в серцеві труну й могилу собі має…

      Мені, як жити – щастя й волю пити,

      а іншого, а меншого – не знаю.

      Ох! Далі, о! У безкрай! Не знать. Не забувати!

      Щоб тільки води. Тільки небо й зорі!

      щоб морем по світах залити, цілувати,

      не знать ні меж, ні колії, ні горя.

      З циклю «Дні»

      І

      …А я усе шукав пророків

      Світ сну

      Довічного віщуючих…

      Життям, – мов весняні потоки

      Омитих, впоєних і чуючих…

      Про хід Безчасної Весни

      У заходах я марив чудно, —

      Як кликав день із давнини

      У злому сніти непробудно…

      …І день звичайний… Млистий, хмарний…

      І в жилах квола, в’яла кров…

      О, хто ж прийде із Сну, —

      Примарний,

      І висвятить мою Любов?!

      Десь в млі дзвенять, горять потоки…

      Хтось там рида в простір вогніючий —

      Що я шукав, чекав пророків,

      Що я повірив

      Ранкам

      Дніючим…

      ІІ

      Асфальт присипаний піском —

      Невірноковзький, – кроки хибить.

      А я – горю ласкавим сном:

      Зійде Любов – чуття поглибить…

      І в жовтім вечорі межа

      Неясних марев-хвиль над днями,

      Що ти, – незнана і чужа

      Давно відгаданая снами.

      І хоч далекий чудний світ

      Легенд неясних і просяянь —

      Усе одну з неволі літ

      Хистку, невірну, – я чекаю —

      Вечірні, гаснучі огні

      Ізнову сном стежки встелися, —

      Що ти – білієш в далині,

      Як вперше – з’явишся мені

      Такою, – як раніш труїла…

      ІІІ

      В несходимості нив

      Занімілі овси і жита…

      Вечір в серце розпуки долив… —

      Недосяжна, далека мета…

      В сонцем впоєнім сні

      То тоді зріла вість зливних гроз —

      Ввійде впоєно в дні

      Наш Христос…

      Над руїни марев пливу

      В догасання рубінів…

      Чую тужную пісню нову,

      Як нічнії години.

      Ввесь у сумно-розкритих очах…

      Зрів – гасне

      Вість таємнича…

      Тихим дзвоном в житах

      Бідна церковця вечір кличе…

      Із циклю «Закоханість»

      «Між могил, – все оманність…»

      …Між могил, – все оманність…

      І вуалі сині на вечір.

      Ти сказала: – відхожу в тумани… —

      І тобі не перечив.

      Догоріли на бані каплиці огні…

      – О, – життя злото-трунки жагучі!..

      …Щось

Скачать книгу